ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2016 року Справа № 909/80/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016у справі№ 909/80/16 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз"простягнення 8308508,28 грн.за участю представників:
від позивача: Пронюк В.Я.
від відповідача: Богдан С.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.04.2016 у справі № 909/80/16 (суддя Кобецька С.М.) відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" про стягнення 8308508,28 грн., з яких: 3414999,78 грн. - пеня, 1120880,01 грн. - 3% річних, 3772628,49 грн. - інфляційні втрати.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дубник О.П., судді: Матущак О.І., Скрипчук О.С.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.04.2016 у справі № 909/80/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3414999,78 грн. пені, 1120880,01 грн. - 3% річних, 3772628,49 грн. - інфляційних втрат, 124627,62 грн. судового збору за розгляд справи місцевим господарським судом та 137089,99 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному порядку.
Не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.04.2016 у справі № 909/80/16 залишити в силі.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що позивачем не доведено факту поставки природного газу, оскільки не повернув підписані акти приймання-передачі природного газу та не надав мотивованої відмови від їх підписання; при розрахунку процентів річних позивачем враховано день оплати заборгованості як день прострочення зобов'язання, а при розрахунку інфляційних втрат не врахував, що для застосування індексу інфляції необхідно, щоб грошове зобов'язання було прострочено протягом повного календарного місяця; вважає необґрунтованим нарахування пені, сума якої визначена всупереч умовам п.п. 6.5 та 7.2 договору.
До Вищого господарського суду України надійшли заперечення Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на касаційну скаргу, в яких позивач просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 04.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" (покупець) укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 13-190-Н, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню.
Згідно з пунктами 3.3, 3.4 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Додатковими угодами від 10.07.2013, 31.12.2013, 28.04.2014, 15.05.2014, 10.06.2014, 22.12.2014, 23.03.2015, 19.06.2015 сторонами вносились зміни до договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-190-Н.
Пунктом 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 28.04.2014) визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.
Відповідно до пункту 7.2 договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2013) у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу, покупець не здійснив повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1 договору).
Розділом 11 договору (в редакції додаткової угоди № 8 від 19.06.2015) встановлено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2013 року і діє в частині реалізації газу до 30 червня 2015 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення ". Припинено дію договору № 13-190-Н від 04.01.2013, в частині поставки природного газу з 01.07.2015.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору позивач передав відповідачеві природний газ на загальну суму 876669119,20грн, що підтверджується наданими позивачем актами приймання-передачі природного газу. Зазначені акти підписані уповноваженими представниками покупця та продавця і скріплені їх печатками.
Відповідач за поставлений позивачем природний газ розрахувався в повному обсязі, але з простроченням строків, встановлених пунктом 6.1 договору, що стало підставою звернення позивача до суду із позовом у цій справі про стягнення з відповідача пені в розмірі 3414999,78 грн., 1120880,01 грн. 3% річних та 3772628,49 грн. інфляційних втрат.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції посилаючись на пункти 3.3, 3.4, 6.1 договору, виходив з того, що позивач не надав доказів повернення відповідачеві підписаних актів приймання-передачі, у зв'язку із чим дійшов висновку, що у позивача не виникло права вимоги виконання зустрічного зобов'язання по здійсненню остаточних розрахунків за фактично переданий природний газ, оскільки такий розрахунок здійснюється на підставі підписаного обома сторонами акту приймання-передачі, у зв'язку із чим відсутні підстави для застосування штрафних санкцій та відповідальності, передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції у повному обсязі відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаним висновком суду першої інстанції та виходив з того, що п. 6.1 договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу і вказана умова договору не містить застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу від повернення підписаного примірника оригіналу акту покупцю.
Враховуючи, що відповідачем отриманий природний оплачено з порушенням строків, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 3414999,78 грн., 3772628,49 грн. інфляційних втрат та 1120880,01 грн. 3% річних.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Згідно з частиною 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).
Сервисы для юристов