ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2014 року Справа № 904/9407/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач),Швеця В.О.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Пономаренко О.Г. - керівник, Савченко С.А. - дов. від 08.01.14, відповідача: не з'явились, повідомлені належно,
касаційну скаргуФермерського господарства "Конкурент"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від24.06.14у справі№904/9407/13 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомФермерського господарства "Конкурент"доПриватного підприємця ОСОБА_6простягнення 100000 грн.
У судовому засіданні 02.10.14 оголошувалася перерва до 16.10.14.
Фермерське господарство "Конкурент" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Приватного підприємця ОСОБА_6 про стягнення з нього 55000 грн. заборгованості з орендної плати з 01.12.11 до 15.10.13 за договором від 14.10.11, 10000 грн. заборгованості з орендної плати на підставі пункту 5 акта приймання - передачі техніки від 01.12.11 за період з 01.12.11 до 10.03.12, 29500 грн. збитків, 5500 грн. неустойки. Позивач посилався на несплату відповідачем орендної плати за спірним договором і актом приймання - передачі та зазначав про те, що у зв'язку з такою несплатою відмовився від спірного договору і повідомив про це відповідача. Також позивач вказував на те, що йому завдано збитків на суму 29500 грн. внаслідок втрати відповідачем сіялки СЗТ-3,6. Крім того, через неповернення відповідачем орендованого майна, позивач вважав підставним стягнення з відповідача 5500 грн. неустойки, як то передбачено приписами статі 785 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.14 (судді: Петренко Н.Е., Золотарьова Я.С., Первушин Ю.Ю.) визнано недійсним на підставі пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України договір оренди №14/10-11 від 14.10.11, укладений між сторонами у справі. У задоволенні позову відмовлено. Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що спірний договір оренди укладений з порушенням приписів законодавства, він не містить усіх істотних умов, та в частині передачі в оренду земельної ділянки не був нотаріально посвідчений. Водночас суд визнав необґрунтованим стягнення з відповідача спірних сум орендної плати, неустойки та збитків.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.06.14 (судді: Дармін М.О., Іванов О.Г., Кузнецова І.Л.) перевірене рішення місцевого господарського суду скасовано частково. У задоволенні позову відмовлено повністю. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неукладеність спірного договору оренди через відсутність у ньому усіх істотних умов.
Фермерське господарство "Конкурент" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та задовольнити позовні вимоги. Скаржник посилається на порушення судами приписів статей 6, 205, 204, 216, 217, 319, 321, 328, 509, 627, 640, 760, 762, 779, 782, 793 Цивільного кодексу України, статей 21, 49 Господарського процесуального кодексу України. Він не погоджується з висновками судів як про недійсність спірного договору, так і про його неукладеність. Скаржник вказує на те, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати за користування сільськогосподарською технікою, яка відповідачем була отримана за актом приймання-передачі від 01.12.11. Господарство також посилається на те, що у спірному договорі сторони визначили загальний розмір орендної плати у сумі 30000 грн. на рік, і це не суперечить принципу свободи договору; що у пункті 5 акта приймання-передачі техніки сторонами було визначено ставку орендної плати за техніку. Крім того, скаржник зазначає, що він відмовився від договору у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати орендної плати, а тому такий договір є розірваним. Він також наголошує на тому, що є власником спірної сільськогосподарської техніки, яка передавалася в оренду за договором; що техніка у спірному періоді використовувалася відповідачем. Крім того, заборгованість відповідача підтверджується підписаним сторонами актом звірки розрахунків. Господарство, з посиланням на статтю 49 Господарського процесуального кодексу України, вважає підставним стягнення судового збору з відповідача.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів законодавства відзначає наступне.
Господарськими судами установлено, що 14.10.11 Фермерське господарство "Конкурент" - орендодавець і Приватний підприємець ОСОБА_6 - орендар підписали договір оренди №14/10-11. Відповідно до умов цього договору орендодавець передає, а орендар приймає земельну ділянку площею 50 га, що знаходиться на території Межирічської сільської Ради і належить фермерському господарству; сіялку СЗТ-3, 6; культиватор КПС-4, 2; сарай, площею 100 кв.м; трактор ЮМЗ. Передача - приймання майна здійснюється на підставі відповідного акта, в якому зазначається стан об'єктів. Об'єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання акта прийому-передачі (пункт 2.1 договору). Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що строк оренди становить 3 роки з дати приймання об'єкта за актом приймання - передачі. Розмір орендної плати сторонами обумовлений у розділі 4 спірного договору (пункти 4.1-4.3) та становить 30000 грн. на рік. Суди також установили, що 01.12.11 сторони підписали акт приймання-передачі техніки. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Фермерського господарства "Конкурент" до Приватного підприємця ОСОБА_6 про стягнення з нього 55000 грн. заборгованості з орендної плати з 01.12.11 до 15.10.13 за договором від 14.10.11, 10000 грн. заборгованості з орендної плати на підставі пункту 5 акта приймання - передачі від 01.12.11 за період з 01.12.11 до 10.03.12, 29500 грн. збитків та 5500 грн. неустойки. Рішенням місцевого господарського суду було визнано недійсним на підставі пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України спірний договір оренди та відмовлено у позові. При цьому, суд виходив, зокрема, з того, що у спірному договорі відсутні усі істотні умови, а тому такий договір є недійсним. Апеляційний господарський суд, ухвалюючи постанову у справі та відмовляючи у позові, дійшов висновку про те, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (не укладено). Проте, такі висновки господарських судів попередніх інстанцій визнаються передчасними через не з'ясування усіх обставин, що мають значення для справи, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам та доводам сторін, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору. За приписами статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі статтею 526 цього ж Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статей 759, 762 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Обмежившись посиланням на недосягнення сторонами згоди щодо усіх необхідних умов спірного договору, а відтак дійшовши висновків про недійсність та неукладеність такого договору, господарські суди попередніх інстанцій не досліджували обставини справи щодо вчинення сторонами дій, спрямованих на виконання спірного правочину, та, відповідно, правових наслідків таких дій. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії його укладення, а не за наслідками виконання договору сторонами, що, між іншим, судами враховано не було. Як убачається з матеріалів справи, позивач вказував на те, що він на виконання умов договору оренди від 14.10.11 передав, а відповідач прийняв не лише землю, нерухомість, а й техніку (сіялку СЗТ-3,6; культиватор КПС-4,2; трактор ЮМЗ). При цьому, спірна техніка була прийнята відповідачем за актом приймання-передачі техніки від 01.12.11 (підписаним позивачем і відповідачем); що у вказаному акті (пункт 5) сторонами було визначено ставку орендної плати за цю техніку; що відповідач користувався нею у спірному періоді, втім орендні платежі не сплачував та техніку не повернув. Вказані доводи заявлялися позивачем упродовж усього розгляду спору, проте ці доводи у повному обсязі судами не оцінювалися. Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті. Таким чином, для правильного вирішення даного спору судові необхідно встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, як склались між сторонами, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровського області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.06.14 у справі №904/9407/13 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.14 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Касаційну скаргу Фермерського господарства "Конкурент" задовольнити частково.
Головуючий, суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець
Сервисы для юристов