Постанова ВГСУ від 16.09.2014 року у справі №918/1211/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2014 року Справа № 918/1211/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого, Мележик Н.І.,Самусенко С.С. - доповідача,

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29 липня 2014 рокуу справі№ 918/1211/13господарського судуРівненської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг"доПриватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс"простягнення 485 684,86 грн.за участі представників: від позивача: Василюк М.М.,від відповідача: Муха В.І., Бордюженко М.М.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Приват Лізинг" звернулося до господарського суду із позовом до ПП "Агро-Експрес-Сервіс" про стягнення 485684,86 грн. відсотків за договором поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів №2410/ХМ від 12.10.2010.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 26.06.2014 (суддя Качур А.М.) в задоволенні позову відмовлено. Місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем неправильно встановлено підставу нарахування відсотків (правомірне чи неправомірне користування чужими коштами) і оформлено первинні документи, якими обґрунтовується нарахування відсотків, в бухгалтерському та податковому обліках позивача відображено іншу правову природу спірної суми, ніж вказана у позовній заяві.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 (судді: Маціщук А.В. - головуючий, Гулова А.Г., Сініцина Л.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, позов задоволено.

Апеляційний господарський суд виходив із того, що обов'язок відповідача сплатити відсотки на кінцевий розстрочений платіж прямо передбачено умовами договору і не залежить від оформлення чи виконання податкових зобов'язань. При цьому, можливі помилки в бухгалтерському обліку не створюють і не змінюють зобов'язань, визначених договором.

ПП "Агро-Експрес-Сервіс" не погодилося із постановою апеляційного господарського суду і звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Скаржник, зокрема, вказує на неврахування апеляційною інстанцією вказівок Вищого господарського суду України, зазначених в постанові від 29.04.2014.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.09.2014 касаційну скаргу прийнято до провадження.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Приват Лізинг" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду без змін.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.10.2010 між ТОВ "Приват Лізинг" як постачальником та ПП "Агро-Експрес-Сервіс" як покупцем укладено договір поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів №2410/ХМ. За умовами даного договору позивач взяв на себе обов'язок у визначені строки передати відповідачу продукцію виробничо-технічного призначення, а відповідач зобов'язався прийняти товар і оплатити його ціну, а також сплатити проценти за придбання товару у розстрочку в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Судами встановлено, що ТОВ "Приват Лізинг" передало ПП "Агро-Експрес-Сервіс" обумовлену договором продукцію.

Пунктом 2.4 договору сторони погодили графік оплати вартості товару. Зокрема кінцевий платіж у розмірі 47,14% в сумі 1871467,05 грн., що еквівалентно 169774,71 євро, покупець проводить до 25.10.2011.

Відповідач не виконав обов'язок за пунктом 2.4 договору по сплаті кінцевого платежу до 25.10.2011.

За ч.1 ст.695 ЦК України договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 2.5.2 договору на кінцевий платіж згідно з пунктом 2.4.4 постачальник нараховує, а покупець сплачує відсотки за розстрочений платіж, починаючи з 01.09.2011. Розмір відсотків, які покупець сплачує на користь постачальника за придбання товару у розстрочку, встановлюється у розмірі 25% річних від неоплаченої вартості товару на момент платежу. Відсотки нараховуються на несплачений залишок ціни товару, сума якого визначається відповідно до положень пункту 2.2 цього договору для визначення суми до сплати.

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів, що нарахування і сплата процентів не є відповідальністю за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання, на відміну від пені, яку, виходячи зі змісту частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, слід розглядати саме як санкцію за невиконання чи неналежне виконання взятого на себе грошового зобов'язання боржником. Тому суди дійшли правильного висновку про безпідставність заяви відповідача про застосування до позовної вимоги скороченого (річного) строку позовної давності, визначеного пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Апеляційним господарським судом встановлено, що за своєю правовою природою такі встановлені договором відсотки є платою, яку отримує продавець від покупця за користування останнім утримуваними грошовими коштами. Умовами покладеного в обгрунтування позову п.2.5.2 договору сторони погодили нарахування та сплату відсотків на розстрочений платіж у розмірі 25% від неоплаченої вартості товару на момент платежу, які сплачуються за придбання товару у розстрочку.

Відповідно до ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору та вимог актів цивільного законодавства. За ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, що предметом доказування у даному спорі є господарське зобов'язання між сторонами. У даній справі обов'язок відповідача сплатити проценти на кінцевий розстрочений платіж прямо передбачено умовами договору поставки на умовах розстрочення платежів №2410/ХМ від 12.10.2010 і не залежить від оформлення чи виконання податкових зобов'язань.

За встановленими судами умовами договору кінцевий платіж у розмірі 47,14% в сумі 1871467,05 грн. покупець мав провести до 25.10.2011, а відсотки за розстрочений платіж повинен був сплачувати починаючи з 01.09.2011.