Постанова ВГСУ від 16.09.2014 року у справі №910/9273/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2014 року Справа № 910/9273/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Акулової Н.В.,

Прокопанич Г.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 р. (судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) у справі№910/9273/14 господарського суду міста Києваза позовомПершого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: 1. Міністерства інфраструктури України 2. Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"доПриватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України"провизнання угоди недійсною у певній частиніза участю представників: від прокуратуриЖук І.К. - прокурор відділу ГПУ, службове посвідчення №000566 від 30.07.2012 р.від позивача 1Шиховець Д.В., довіреність №4095/15/14-14 від 16.06.2014 р.від позивача 2Данилюк Д.В., довіреність №35-29-13 від 08.04.2014 р.від відповідачаПовар О.М., довіреність б/н від 23.01.2014 р.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2014 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі позивача 1 Міністерства інфраструктури України та позивача 2 Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанії "Міжнародні авіалінії України" про визнання недійсним договору у вигляді додатку В1.1/02.1.1-23.9-7 до Стандартної угоди про наземне обслуговування від січня 2004 року про надання наземного обслуговування літаків укладеного 01.06.2009 р. між позивачем 2 та відповідачем в частині під-параграфу 2.1 параграфу 2 в редакції від 01.06.2009 р. і від 29.06.2009 р. зі змінами внесеними додатковими угодами до договору №1 від 15.07.2009 р., №2 від 23.10.2009 р., №3 від 07.09.2009 р., №5 від 20.02.2010 р., №6 від 01.06.2010 р., №7 від 21.05.2010 р., №8 від 29.07.2010 р., №13 від 31.01.2011 р., №15 від 11.08.2011 р., №16 від 09.12.2011 р., №18 від 15.11.2011 р., №20 від 24.02.2012 р., №25 від 01.04.2012 р., №30 від 27.02.2014 р.; під-параграфу 12.6, яким доповнено договір пунктом 2 додаткової угоди №30 від 27.02.2014 р.; під-параграфів 1.1.4 і 1.1.5, якими доповнено договір пунктом 3 додаткової угоди №30 від 27.02.2014 р.; пунктів 8 та 13 додатку до договору №30 від 27.02.2014 р.; пунктів 10 та 11 додатку до договору №30 від 27.02.2014 р.; пункту 14 додатку до договору №30 від 27.02.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.06.2014 р. (суддя Лиськов М.О.) провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 р. ухвалу господарського суду міста Києва від 26.06.2014 р. скасовано, матеріали справи передано на розгляд господарського суду міста Києва.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 р. та залишити без змін ухвалу господарського суду міста Києва від 26.06.2014 р.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при винесені оскаржуваної постанови порушено норми матеріального права, а саме частину 2 статті 1 та частину 2 статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.), внаслідок чого суд дійшов хибного висновку щодо неможливості застосування передбаченого договором арбітражного застереження.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.08.2014 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді - Воліка І.М., Ємельянов А.С. (доповідач у справі), касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.09.2014 р.

Розпорядженням Секретаря першої судової палати від 01.09.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Воліка І.М. у відпустці, сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), Прокопанич Г.К.

01 вересня 2014 року через відділ документального забезпечення діяльності судових палат Вищого господарського суду України, представником позивача 2 подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 р., а касаційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 02.09.2014 р. оголошего перерву до 09.09.2014 р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.09.2014 р. відкладено розгляд касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" на 16.09.2014 р.

Розпорядженням Заступника Секретаря першої судової палати від 16.09.2014 р. №02-05/414, у зв'язку з перебуванням судді Демидової А.М. у відпустці, сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді - Акулова Н.В., Прокопанич Г.К.

В судове засідання 16.09.2014 р. з'явились представники позивача 1, позивача 2, відповідача та прокуратури.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційній скарзі, просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 р. та залишити без змін ухвалу господарського суду міста Києва від 26.06.2014 р.

Представники прокуратури, позивача 1, позивача 2 в судовому засіданні заперечили проти касаційної скарги та просили залишити оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та прокуратури, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог є визнання недійсними окремих положень укладеного між позивачем 2 та відповідачем Договору у вигляді Додатку В1.1/02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009 р. до Стандартної угоди про наземне обслуговування (СУНО) від січня 2004 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - договір), та додаткової угоди до договору №30 від 27.02.2014 р., зокрема, прокуратурою оспорюється дійсність положень під-параграфу 2.1 параграфу 2 договору в редакціях з 01.06.2009 р. по 27.02.2014 р. (визначено ціну базування повітряних суден відповідача в міжнародному аеропорту "Бориспіль"), під-параграфу 12.6 договору у редакції додаткової угоди №30 від 27.02.2014 р. (визначено поняття трансферного пасажира), під-параграфів 1.1.4 та 1.1.5 договору у редакції додаткової угоди №30 від 27.02.2014 р. (визначено умови надання та розмір знижувального коефіцієнту, що застосовується до ставок аеропортових зборів при виконанні відповідачем регулярних рейсів), пункту 8 додаткової угоди №30 від 27.02.2014 р. (визначено зобов'язання позивача 2 не ініціювати збільшення ставок аеропортових зборів під час дії договору), пункту 13 додаткової угоди №30 від 27.02.2014 р., яким внесено зміни до параграфу 11 договору (визначено термін дії договору, порядок його розірвання та неможливість зміни договору в односторонньому порядку), пунктів 10 та 11 додаткової угоди №30 від 27.02.2014 р. (визначено зобов'язання позивача 2 сприяти відповідачу в отриманні у користування на умовах оренди земельної ділянки та приміщень термінального комплексу "D" міжнародного аеропорту "Бориспіль"), пункту 14 додаткової угоди №30 від 27.02.2014 р., яким під-параграф 7.1 параграфу 7 договору викладено у новій редакції.

Відповідно до під-параграфу 7.1 параграфу 7 договору, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №30 від 27.02.2014 р., позивач 2 та відповідач домовились, що спори, розбіжності чи вимоги, які виникають між сторонами з додатку або у зв'язку з ним, в тому числі, що стосуються його дійсності, недійсності, порушення, зміни чи розірвання, підлягають розгляду та вирішенню в арбітражі міста Цюріх (Швейцарія) згідно з Швейцарським регламентом Міжнародного Арбітражу Арбітражного інституту Торгових Палат Швейцарії, що діє на момент звернення до арбітражу. Арбітраж складається з трьох арбітрів, мова засідання - англійська, право, що застосовується до Договору - матеріальне право України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представники прокуратури, позивача 1 та позивача 2, обґрунтовуючи недійсність наявного в під-параграфі 7.1 параграфу 7 договору у редакції додаткової угоди №30 від 27.02.2014 р. арбітражного застереження, посилаються на те, що арбітражне застереження суперечить частині 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", арбітражне застереження ставить позивача 2 в нерівні умови з відповідачем, зважаючи на значні гонорари швейцарських арбітрів, які буде змушений сплатити позивач 2.

Ухвала господарського суду міста Києва від 26.06.2014 р. мотивована тим, що з матеріалів справи не вбачається наявності порушень або загрози порушення інтересів держави, оспорювані положення договору не пов'язані із задоволенням державних потреб, що робить неможливим визнання наявного в договорі арбітражного застреження таким, що не може бути виконане, та виключає застосування судом останнього абзацу статті 12 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційний господарський суд із вказаними висновками не погодився та зазначив, що положення додаткової угоди №30 щодо арбітражного застереження є умовами договору між позивачем 2 та відповідачем, проте, позов заявлено першим заступником прокурора Київської області, який не зв'язаний умовами вказаної угоди та діє в інтересах держави. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив із того, що, враховуючи норми законодавства, прокурор мав право на звернення безпосередньо до господарського суду з відповідним позовом. Проте, судом апеляційної інстанції не встановлено підставу для представництва прокурором в суді інтересів держави, а саме, наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими, з огляду на наступне.