Постанова ВГСУ від 16.08.2016 року у справі №902/2/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Справа № 902/2/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Воліка І.М., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на рішення та постановугосподарського суду Вінницької області від 23.02.2016 Рівненського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 у справі№ 902/2/16 господарського суду Вінницької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення коштів,за участю представників: від позивачане з'явивсявід відповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" (далі - ТОВ "Кусто Агро Фарминг") звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) про стягнення заборгованості внаслідок невиконаного зобов'язання за договором № 16/11 від 14.11.2013 у розмірі 80 000,00 грн. та штрафу у розмірі 3 000,00 грн. згідно з п. 5.1 договору № 16/11 від 14.11.2013.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.02.2016 у справі № 902/2/16 (суддя Тварковський А.А.) позов ТОВ "Кусто Агро Фарминг" задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь позивача 80 000,00 грн.; у задоволенні позову в частині стягнення 3 000,00 грн. штрафу відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 (колегія суддів у складі: Саврій В.А. - головуючий, Мамченко Ю.А., Огороднік К.М.) рішення господарського суду Вінницької області від 23.02.2016 у справі № 902/2/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Вінницької області від 23.02.2016 та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 у справі № 902/2/16, ФОП ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові акти і передати справу на новий розгляд.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.08.2016 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 16.08.2016 о 10 год. 45 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористались.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 14.11.2013 між ТОВ "Кусто Агро Фарминг" (Замовник) та ФОП ОСОБА_4 (Виконавець) укладено договір № 16/11 про надання інформаційно-консультаційних послуг (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати інформаційно-консультаційні послуги в обсязі та на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору Виконавець зобов'язується надати інформаційно-консультаційні послуги з питань підготовки та реєстрації договорів оренди земельних ділянок. Консультації та інформаційне обслуговування здійснюються Виконавцем в усній формі.

Як встановлено у п.п. 4.1, 4.3 Договору, сума Договору складає 80 000 грн. Плата за послуги сплачується в національній валюті України - гривні, за безготівковим розрахунком на поточний рахунок Виконавця в установі банку.

21.11.2013 позивачем згідно з платіжним дорученням № 543 від 21.11.2013 перераховано відповідачу 80 000 грн. в якості оплати інформаційно-консультаційних послуг. Перерахування коштів відповідачу також підтверджується випискою по рахунку позивача за 21.11.2013.

Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, надання послуг згідно з умовами Договору, чи повернення перерахованих йому коштів у сумі 80 000 грн.

Також суди встановили, що 11.12.2015 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу-претензію № 11/12-80 від 11.12.2015, в якій йшлося, зокрема, щодо повернення коштів, сплачених за Договором, яку відповідачем залишено без відповіді та реагування, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення викладено у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлені обставини, з урахуванням вимоги-претензії № 11/12-80 від 11.12.2015, суди дійшли висновку, що строк виконання вказаних зобов'язань настав, та наявні правові підстави для повернення відповідачем коштів через невиконання своїх зобов'язань.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що відповідач в установленому порядку не спростував обставини, які повідомлені позивачем, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача коштів у розмірі 80 000,00 грн.

Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача 3 000 грн. штрафу.