ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2015 року Справа № 910/17257/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіШвеця В.О. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Данилової Т.Б.розглянувши касаційну скаргуДержавного підприємства "ЕКО"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.04.2015у справі№ 910/17257/13 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"доДержавного підприємства "ЕКО"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивачаПублічне акціонерне товариство "Київенерго"простягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 704 454,98 грн.
Згідно з Розпорядженням Вищого господарського суду України №03-05/1237 від 15 липня 2015 року для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі: головуючого - Швеця В.О. (доповідач), Гоголь Т.Г., Данилової Т.Б.
за участю представників сторін від:
позивача: Андрієвська О.В. (дов. від 30.06.2015),
відповідача: Яворська Н.В. (дов. від 04.03.2015),
третьої особи: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося з позовом до Державного підприємства "ЕКО" про стягнення 626 631,31 грн. боргу, 1 320,33 грн. інфляційних втрат, 8 209,68 грн. 3% річних, 62 663,13 грн. штрафу та 5 630,22 грн. пені. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати послуг з водопостачання та водовідведення наданих у період з 01.09.2010 по 31.03.2013 згідно з договором № 02635/2-06 від 20.06.2003 на послуги водопостачання та водовідведення. При цьому позивач посилався на приписи статей 526, 527, 625 Цивільного кодексу України, статті 231 Господарського кодексу України, статті 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2014, ухваленим суддею Нечай О.В., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 493 021 грн. - основного боргу, 2 881,43 грн. - пені, 49 302,10 грн. - штрафу, 6 058,98 грн. - 3% річних та 1 041,54 грн. інфляційних втрат. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи факту порушення відповідачем зобов'язань зі сплати наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення у спірний період. В решті позовних вимог судом відмовлено з посиланням на те, що договір, який визначений підставою стягнення, укладений на постачання питної води, та не містить зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка використовується для приготування гарячої води та поставляється на теплові пункти, які не перебувають на його балансі. При цьому суд керувався приписами статей 526, 527, 530, 549, 625 Цивільного кодексу України, статей 230, 231, 232 Господарського кодексу України, статей 19, 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".
Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Авдеєва П.В. - головуючого, Яковлєва М.Л., Ільєнок Т.В., постановою від 30.04.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Державне підприємство "ЕКО" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову скасувати частково та прийняти нове рішення яким вимоги зі стягнення основного боргу задовольнити у розмірі 351 657,89 грн. та штрафу у розмірі 35 165,79 грн. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує про безпідставне неврахування судами висновку проведеної у справі судово-економічної експертизи, відповідно до якого основна заборгованість підтверджується у розмірі 351 657,89 грн. Зазначає скаржник і про неврахування судами здійсненої відповідачем у 2013 оплати боргу на суму 264 687,12 грн. Окрім цього, скаржник наголошує на неврахуванні судами умов договору щодо наявності обов'язку відповідача зі сплати за холодну воду для приготування гарячої води та довідки про наявність на балансі відповідача бойлерів і теплових пунктів у житлових будинках. З огляду на що, на думку скаржника, визначена судами до стягнення сума боргу є документально непідтвердженою. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 32, 34, 36, 42, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України.
На адресу Вищого господарського суду України від Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 02.06.2003 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (змінене найменування на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник) та Державним підприємством "ЕКО" (абонент) укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 02635/2-06 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватись за вищезазначені послуги згідно з умовами договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65. Згідно із пунктом 2.1. договору постачальник приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично - допустимих концентрацій шкідливих речовин. У відповідності до підпункту а) пункту 2.2 договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими у порядку, передбаченому чинним законодавством. Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників лічильників здійснюється, як правило, щомісячно представниками постачальника спільно з представниками абонента. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію визначається за кількістю вод, що надходить із комунального водопроводу та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з пунктом 21.2. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України (пункти 3.1., 3.3. договору). Відповідно до пункту 3.6. договору постачальник щомісячно виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно з цим договором. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення з Державного підприємства "ЕКО" 626 631,31 грн. основного боргу, 1 320,33 грн. інфляційних втрат, 8 209,68 грн. 3% річних, 62 663,13 грн. штрафу та 5 630,22 грн. пені. Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про доведеність розміру основної заборгованості відповідача перед позивачем за послуги з постачання питної води та приймання стічних вод за період з 01.09.2010 по 31.03.2013 у сумі 493 021 грн. Проте, колегія суддів визнає такий висновок передчасним з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Пунктом 1 статті 628 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що позовна вимога ґрунтується на договорі від 20.06.2003 № 02635/2-06. Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона, виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони, замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Згідно зі статтею 16 названого Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пункту 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг, в тому числі, щодо водопостачання, здійснюються виключно на договірних засадах. Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.94 № 65 (які були чинними на момент укладення договору) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України. Згідно з пунктами 1.3, 12.2 цих Правил абонентами, які користуються послугами водоканалу можуть бути підприємства, на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах. Для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заявку на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. За пунктом 4.1 цих Правил абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з Водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води. Водночас, з 18.10.2008 діють Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008. Пунктами 3.1., 5.2. названих Правил передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу. Відповідно до пункту 3.13. вказаних Правил суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій установили, що розмір боргу, заявлений позивачем до стягнення складається з: 1) вартості послуг постачання питної холодної води; 2) прийняття стоків холодної води; 3) постачання питної води, що йде на підігрів (вода + стоки). Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Між тим, покладаючи в основу судових рішень висновок про те, що договір, котрий визначений підставою стягнення, не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води на теплові пункти, які не перебувають на його балансі, судами не було надано оцінки на підтвердження зворотного, зазначеного у довідці відповідача від 23.06.2014 № 347 щодо знаходження у нього на балансі відповідних бойлерів та теплових пунктів. Окрім цього, судами не було належним чином досліджено умови укладеного між сторонами договору, а саме пункт 2.3., який визначає взаємовідносини сторін щодо розрахунків за холодну воду для приготування гарячої. При цьому зазначаючи про доведеність боргу за спірний період у сумі 493 021 грн., суди не навели мотивів, за якими відхилили доводи відповідача щодо обґрунтованості суми боргу у розмірі 351 657,89 грн. (з урахуванням здійсненої відповідачем часткової сплати боргу), що підтверджено проведеною у справі судово-економічною експертизою. На дослідженні зазначених обставин відповідач наголошував упродовж розгляду усього спору, проте, ці доводи у повному обсязі судами не оцінювалися. У розумінні приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суд повинний навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності сторін. Разом з тим, згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи та оцінює кожний доказ окремо, а всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Принцип змагальності створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про доведеність суми боргу у стягнутому розмірі, а тому ухвалені ними судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного підприємства "ЕКО" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.04.2015 у справі №910/17257/13 Господарського суду міста Києва і рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2014 скасувати.
Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя: В. Швець
Судді: Т. Гоголь
Т. Данилова
Сервисы для юристов