ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2014 року Справа № 910/8066/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. - головуючого,
Костенко Т. Ф.,
Сибіги О.М.
розглянувши матеріали касаційної скарги Командування Сухопутних військ Збройних Сил України в/ч А-0105на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.10.2013у справіГосподарського суду міста Києваза позовомДочірнього підприємства "ЕКОС" по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд"доКомандування Сухопутних військ Збройних Сил України військова частина А-0105простягнення 40 969,92 грн.в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: не з'явились,
відповідача: не з'явились,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 23.05.2013 р. господарського суду м. Києва позов задоволено, з Командування сухопутних військ збройних сил України військова частина А - 0105 на користь ДП "ЕКОС" по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально - побутового призначення ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" стягнуто 40969, 92 грн. боргу та судові витрати.
Постановою від 15.10.2013 р. Київського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, Командування Сухопутних військ Збройних Сил України військова частина А-0105 звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, які приймали рішення у даній справі, відповідно до умов договору від 01.10.2010 року про компенсаційні витрати на утримання житлового фонду Дочірнього підприємства "ЕКОС" холдингової компанії "Київміськбуд", укладеного між відповідачем та позивачем, останній надає житлові приміщення, які знаходяться на його балансі та утриманні для тимчасового проживання військовослужбовців відповідача, а відповідач - використовує житлове приміщення за прямим призначенням та компенсує позивачу витрати на їх утримання.
Згідно п. 3.1 договору відповідач щомісячно, але не пізніше 10 числа поточного місяця сплачує позивачу собівартість 1 ліжко - місця у гуртожитках, та собівартість одного кв. м. загальної площі в будинках для малосімейних, що фактично зайняті військовослужбовцями та членами їх сімей.
Пунктами 4.1, 4.1.2, 4.1.3 договору передбачено, що оплата відповідачем за 1 ліжко-місце, яке займає військовослужбовець у гуртожитку становить 599,5 грн., кількість ліжко-місць, які займають військовослужбовці у гуртожитку - 98 л/місць, тобто, загальна сума складає 58751,00 грн.
Пунктом п. 4.2, 4.2.1, 4.2.3 договору встановлено, що оплата за 1 м2 загальної площі за приміщення в будинках для малосімейних, яке займають військовослужбовці становить 120 грн. в місяць, загальна площа зазначених приміщень - 28,6 м2, загальна сума оплати - 3432,00 грн.
Всього за договором відповідач зобов'язаний щомісячно здійснювати оплату в розмірі 62183,00 грн. (п. 4.3 договору).
Звертаючись з позовом у даній справі, ДП "ЕКОС" послалось на те, що за жовтень 2010 року відповідачем здійснено оплату за спірним договором лише в розмірі 21213,08 грн., внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за вказаний місяць в розмірі 40969,92 грн., що підтверджується відомістю заборгованості в/ч 0105 за жовтень 2010 року.
Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій послались на ст. 193 ГК України, ст.ст. 11, 509, 525, 526 ЦК України, а також встановлений факт наявності у відповідача заборгованості у заявленій до стягнення сумі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій в даному випадку не враховано специфіку правовідносин у даній справі.
Так, згідно ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України як головний орган військового управління; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
Статтею 10 названого Закону встановлено, що Міністерство оборони України забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.
Отже, наведеним Законом на Міністерство оборони України, серед іншого, покладено функції з матеріального забезпечення Збройних Сил України.
При цьому ст. 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено, що військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статтей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. Стягнення за зобов'язаннями військової частини не можу бути звернуто на майно, за нею закріплене.
В той же час, судами попередніх інстанцій не враховано наведені вище норми права та у зв'язку з цим не досліджено наявність у відповідача достатніх коштів для проведення розрахунків з позивачем та не залучено до участі у справі Міністерство оборони України як особу, чиїх прав та обов'язків стосується прийняте у справі рішення.
Враховуючи викладене та з огляду на ч. ІІ ст. 1117, згідно якої касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Сервисы для юристов