ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2014 року Справа № 903/147/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Волиньагрохолдинг" на рішення від та на постанову відГосподарського суду Волинської області 11.04.2014 Рівненського апеляційного господарського суду 28.05.2014у справі№ 903/147/14Господарського судуВолинської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доФермерського господарства "Волиньагрохолдинг"простягнення коштів
у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача ОСОБА_5;- відповідача повідомлений, але не з'явився;Згідно з розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України Іванової Л.Б. № 02-05/275 від 15.07.2014 розгляд справи № 903/147/14 Господарського суду Волинської області здійснюється у складі колегії суддів: головуючий - Губенко Н.М., судді Барицька Т.Л., Картере В.І.
ВСТАНОВИВ:
24.02.2014 Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду Волинської області із позовом до Фермерського господарства "Волиньагрохолдинг" про стягнення 22 800, 00 грн. основної заборгованості, 491, 20 грн. пені, 100, 91 грн. 3% річних, 4 760, 00 грн. штрафу та 4000, 00 грн. моральної шкоди (з урахуванням заяв позивача про збільшення (зменшення) позовних вимог та їх уточнення (а. с. 31-32, 36-37, 49).
Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.04.2014 у справі № 903/147/14 (суддя Вороняк А.С.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 (колегія суддів у складі: Демянчук Ю.Г. - головуючий суддя, судді Крейбух О.Г., Юрчук М.І.), позов задоволено частково; стягнуто з Фермерського господарства "Волиньагрохолдинг" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 22 800, 00 грн. основного боргу, 559, 18 грн. пені, 129, 01 грн. 3% річних та 4 760, 00 грн. штрафу; в частині стягнення 4000, 00 грн. моральної шкоди та 68, 82 грн. пені відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Фермерське господарство "Волиньагрохолдинг" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 11.04.2014 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 у справі № 903/147/14, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором на проведення сільськогосподарських робіт та розрахунки за них № ПОС 19/13 від 29.11.2013, штрафу, пені, 3% річних та моральної шкоди.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. (Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011).
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (пункт 3), та зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5).
Сервисы для юристов