Постанова ВГСУ від 16.04.2014 року у справі №37/531

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 року Справа № 37/531 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Полякова Б. М.суддів:Коваленка В. М., Короткевича О.Є. (доповідач у справі)розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 рокута ухвалуГосподарського суду міста Києва від 12.12.2013 рокуу справі№ 37/531за позовом Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО"доДержавного підприємства "Наш дім"за участю третьої особиКиївської міської державної адміністрації простягнення 515 063,41 грн.В судове засідання з'явились представники: від ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" - Бутрименко Н.М., від ДП "Наш дім" - Мойсеєнко Т.А.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.12.2013 року у справі № 37/531 (суддя Гавриловська І. О.) залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року (колегія суддів у складі: Ільєнок Т. В. - головуючий суддя, судді Корсакова Г. В., Кропивна Л. В.) відмовлено в задоволені заяви Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО" про винесення додаткової ухвали про розподіл судових витрат у справі № 37/53.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство "КИЇВЕНЕРГО" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 12.12.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року у справі № 37/531 та прийняти нове рішення.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Публічне акціонерне товариство "КИЇВЕНЕРГО" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства "Наш дім" про стягнення заборгованості у розмірі 515 063,41 грн.

06.11.2013 року ухвалою господарського суду м. Києва припинено провадження у справі № 37/531 на підставі п. 2 ч.1 ст. 80 ГПК України.

05.12.2013 року від Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО" було подано заяву про винесення додаткової ухвали на підставі ст. ст. 49, 88 ГПК, якою стягнути з Державного підприємства "Наш дім" на користь Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО" 5 517,77 грн.

12.12.2013 року ухвалою господарського суду відмовлено в задоволені заяви Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО" про винесення додаткової ухвали про розподіл судових витрат.

Частиною другою статті 49 ГПК України передбачено, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції, рішення якого підтримав апеляційний господарський суд, провадження у даній справі було припинено на підставі п. 2 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки нормами ст. 7 Закону України "Про судовий збір" не передбачено можливості повернення судового збору у випадку припинення провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

У ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

5) закриття провадження у справі.

2. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

3. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Аналіз зазначених норм дає підстави колегії суддів Вищого господарського суду України стверджувати, що п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачає повернення судового збору, у разі закриття провадження у справі, що не є тотожним поняттю припинення провадження у справі у відповідності до норм ГПК України.

Отже, наведеною нормою, на яку робив посилання позивач у клопотанні про повернення судового, не передбачено можливості повернення судового збору у випадку припинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Даний висновок підтверджено у п. 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року, у якому зазначено, що статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.

Статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.