ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2015 року Справа № 17/77
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"на ухвалуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015р. (головуючий суддя Крутовських В.І., Іванов О.Г., Широкобокова Л.П.)у справі№ 17/77 Господарського суду Кіровоградської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Созидатель-1", 2. Приватного підприємства "Будівельна основа"простягнення 5.777.227,69 грн.,
за участю представників:позивачаМалая В.Д.,відповідачівне з'явились,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 08.06.2010 р. (суддя Таран С.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Созидатель-1" та Приватного підприємства "Будівельна основа" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" 5.070.000,00 грн. заборгованості за кредитом; 568.328,63 грн. заборгованості за процентами; 55.770 грн. заборгованості за комісією; 78.039,06 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів; 5.090 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії; 25.500,00 грн. державного мита; 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Вказаним рішенням судом встановлено, що заборгованість у відповідачів виникла внаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором № 02/К-08 від 18.01.2008 р. та договором поруки №02/пор-0801 від 18.01.2008 р.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило: задовольнити клопотання про поновлення процесуального строку на подання апеляційної скарги; замінити Товариство з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" на процесуального правонаступника Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк"; рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.06.2010 р. у справі №17/77 змінити в частині стягнення заборгованості з пені за несвоєчасну сплату процентів та комісії шляхом викладення п. 2 резолютивної частини судового рішення наступним чином: "Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Созидатель-1" та Приватного підприємства "Будівельна основа" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 5.070.000,00 грн. заборгованості по кредиту; 568.328,63 грн. заборгованості за процентами; 55.770,00 грн. заборгованості за комісією; 38.477,82 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів; 4.869,82 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії; 25.500,00 грн. державного мита; 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу". В іншій частині вказане рішення залишити без змін. Стягнути солідарно з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 36.540,00 грн.".
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 р. відмовлено Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" у поновленні строку на звернення з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.06.2010 р. у справі №17/77, апеляційну скаргу повернуто скаржнику без розгляду.
Вказану ухвалу мотивовано недоведеністю скаржником поважності причин пропуску процесуального строку на звернення з апеляційною скаргою, у зв'язку з чим суд не знайшов підстав для відновлення пропущеного строку на оскарження та повернув скаргу без розгляду.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та здійснення апеляційного провадження.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним господарським судом було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 55 Конституції України, ст.ст. 33, 34, 36, 53, 84, 91, 93 ГПК України, що призвело до порушення судом апеляційної інстанції ст. 25 ГПК України щодо залучення до участі у справі Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" як процесуального правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та 104 ГПК України через ігнорування наявних підстав для зміни рішення суду першої інстанції.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідачів не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідачів.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника скаржника, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як на підставу вимог про поновлення строку подання апеляційної скарги, поданої через 4,5 роки після прийняття оскаржуваного рішення, заявник такої посилався на те, що як процесуальний правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк" він участі в розгляді справи судом першої інстанції не брав, однак місцевим господарським судом було вирішено питання про права та обов'язки Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" як процесуального правонаступника позивача. При цьому вказував, що відповідно до прийнятої 08.06.2010 р. постанови Правління Національного банку України №266, 02.07.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк" (в особі ліквідатора Раєвського К.Є.) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" був укладений договір про передачу активів Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" в рахунок погашення заборгованості, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за №2263.
Як вказано апеляційним судом, перехід права вимоги до АТ "Дельта Банк" за кредитним договором №02/К-08 від 18.01.2008 р. та договорами забезпечення до нього, заявник підтверджував витягом з акта звірки №1 за Договором від 02.07.2010 р. (про передачу активів) та Актом приймання-передачі кредитних договорів, договорів застави (іпотеки), поруки, кредитних справ ТОВ "Созидатель-1" від 19.08.2010 р.
Тобто фактично право вимоги до відповідачів у Публічного акціонерного товариства Дельта Банк" виникло після прийняття рішення у даній справі, - з укладенням договору про передачу активів 02.07.2010 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 ГПК України у разі, зокрема, заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Разом з тим заявник апеляційної скарги стверджував, що про наявність даної справи у Господарському суді Кіровоградської області АТ "Дельта Банк" стало відомо під час розгляду справи №11/25 про банкрутство ВАТ "Кіровоградське будівельно-монтажне управління №5" - майнового поручителя ТОВ "Созидатель-1" за кредитним договором №02/К-08 від 18.01.2008р., так як ТОВ "Укрпромбанк" не повідомив АТ "Дельта Банк" про розгляд даної справи.
Тобто, за твердженням заявника апеляційної скарги, про існування оскаржуваного рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.06.2010 р. йому стало відомо 27.11.2014 р. під час ознайомлення нового кредитора з матеріалами справи № 17/77.
Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Таким чином, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим законом ставиться в залежність від положень Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 93 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення рішення місцевим судом) апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.
Цей строк є присічним та відновленню не підлягає. Разом з тим "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 2 розділу ХІІІ) не поширюються на апеляційне оскарження прийнятих до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" судових рішень місцевих господарських судів особами, які не брали участі у справі і стосовно яких господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, оскільки Господарським процесуальним кодексом до набрання чинності названим Законом відповідним особам не надавалося право апеляційного оскарження судових рішень і щодо них не застосовувався присікальний тримісячний строк подання апеляційної скарги (п. 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України").
Згідно з статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.
Відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який полягає, inter alia, у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku vs Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).
Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 р., пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 р.) .
У п. 41 рішення від 03.04.2008 р. "Пономарьов проти України" Суд вказав, що: "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".
Сервисы для юристов