Постанова ВГСУ від 16.02.2016 року у справі №37/294

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року Справа № 37/294 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Борденюк Є.М. - головуючого, Кривди Д.С. (доповідача), Могил С.К.,за участю представників: позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),відповідачаСторожкова О.Ф., керівник, Науменко С.В., представник, третьої особине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Київенерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.12.2015у справі№ 37/294 Господарського суду міста Києваза позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"доЖитлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-12"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаКиївська міська державна адміністрація,простягнення 301 323,64 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго", найменування якої в процесі розгляду справи змінилось на Публічне акціонерне товариство "Київенерго", звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-12" 270359,34 грн боргу за спожиту теплову енергію за період з 01.09.2007 року до 01.06.2008 року, 28258,78 грн інфляційної складової боргу та 2705,51 грн 3% річних.

Справа в господарських судах розглядалась неодноразово.

Під час розгляду справи позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 131643,58 грн основного боргу, 1067,51 грн 3% річних, 9875,75 грн інфляційної складової боргу. В частині стягнення основного боргу у розмірі 138715,76 грн позивач просив провадження у справі припинити.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 (суддя Домнічева І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 (судді: Тищенко А.І. - головуючий, Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б.), в позові відмовлено; в частині стягнення 64374,85 грн провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Скаргу мотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 193, частини 1 статті 275, частин 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України, частини 3 статті 1088 Цивільного кодексу України, статей 33, 34, 43, пункту 11 частини 1 статті 80, статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому спростовує доводи скарги та просить рішення та постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 01.11.1999 між сторонами у справі укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410087 (далі - Договір), за умовами якого позивач приймає на себе зобов'язання надавати відповідачу за плату послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовами Договору передбачено, що розрахунки за фактично надані послуги здійснюються відповідачем не пізніше 25 числа поточного місяця (п.3 додатку № 4 до договору).

Як встановили суди попередніх інстанцій, позивачем у період з 01.09.2007 по 01.06.2008 надані послуги на суму 323 325,22 грн, що підтверджується довідкою про надходження коштів за спожиту теплову енергію за договором №1410087, відомостями обліку споживання теплової енергії, корінцями нарядів на підключення та відключення, звітами про добові параметри теплопостачання.

Однак, відповідач на момент зверненням з позовом до суду у цій справі за надані позивачем послуги розрахувався частково, сплативши 52965,88 грн.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги за Договором.

Під час розгляду справи відповідач на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 здійснив оплату в погашення заборгованості в загальному розмірі 138715,76 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

ЖБК "Обчислювач-12" у запереченнях на позов у цій справі посилався на неправомірне застосування позивачем при визначенні заборгованості тарифів, які встановлені нечинними розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Частиною 2 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.