Постанова ВГСУ від 15.09.2015 року у справі №19/61-10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2015 року Справа № 19/61-10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого-доповідача), Жукової Л.В., Куровського С.В.розглянувши касаційну скаргуДПІ у місті Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській областіна постанову та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 28.05.2015 року господарського суду Сумської області від 09.02.2015 року (про розгляд кредиторських вимог ДПІ у місті Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області до ТОВ "Катана" на суму 187 317, 58 грн.)у справі господарського суду№ 19/61-10 Сумської області за заявоюПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Сумської обласної дирекціїдо ТОВ "Катана"про визнання банкрутомліквідаторНагорнєва Т.В.за відсутності явки в судове засідання представників учасників провадження у справі,

В С Т А Н О В И В :

ухвалою господарського суду Сумської області від 10.06.2010 року за заявою ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Сумської обласної дирекції (далі - ініціюючого кредитора) порушено провадження у справі №19/61-10 про банкрутство ТОВ "Катана" (далі - боржника) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство) (том 1, а.с. 1 - 2).

Постановою господарського суду Сумської області від 24.06.2010 року боржника визнано банкрутом, визнано розмір вимог ініціюючого кредитора до боржника на суму 1 724 903, 94 грн., відкрито ліквідаційну процедуру у справі на строк не більше 12 місяців, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Нагорнєву Т.В., яку зобов'язано здійснити ліквідаційну процедуру та надати суду звіт про виконану роботу (том 1, а.с. 67 - 71).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2010 року постанову господарського суду Сумської області від 24.06.2010 року скасовано, провадження припинено як таке, що порушено необґрунтовано (том 2, а.с. 47 - 49).

Постановою Вищого господарського суду України від 19.01.2011 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2010 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції (том 2, а.с. 78 - 83).

При новому апеляційному розгляді справи постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2011 року, залишеною в силі судом касаційної інстанції, постанову місцевого господарського суду від 24.06.2010 року про визнання боржника банкрутом залишено без змін (том 2, а.с. 131-136, том 3, а.с. 25-29).

Ухвалою господарського суду Сумської області від 15.09.2011 року встановлено, що строк ліквідаційної процедури закінчується 04.04.2012 року (том 3, а.с. 89 - 90).

Ухвалою господарського суду Сумської області від 27.09.2012 року продовжено строк ліквідаційної процедури у справі до 01.01.2013 року, зобов'язано ліквідатора виконати всі необхідні дії відповідно до вимог статті 32 Закону про банкрутство та подати до суду звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс до 01.01.2013 року (том 5, а.с. 140 - 142).

Ухвалою господарського суду Сумської області від 10.12.2012 року (залишена без змін апеляційним судом) визнано кредиторські вимоги ДПІ у місті Сумах до боржника на суму 330, 28 грн. заборгованості зі сплати збору на спеціальне використання води станом на 12.07.2012 року, в частині задоволення кредиторських вимог, що становлять заборгованість зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на суму 66 839 грн., відмовлено (том 6, а.с. 70 - 75, 105 - 111).

Ухвалою господарського суду Сумської області від 11.04.2013 року затверджено реєстр вимог кредиторів боржника (том 6, а.с. 128 - 130).

Повноваження арбітражного керуючого Нагорнєвої Т.В., як ліквідатора ТОВ "Катана", неодноразово продовжувалися ухвалами місцевого господарського суду із зобов'язанням у встановлені строки подати на затвердження до суду звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута (том 7, а.с. 5 - 6, 18 - 19, 60 - 62, 94 - 95, 229 - 230).

08.12.2014 року ДПІ у місті Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області звернулася до господарського суду зі заявою за вих. №62688/10/18-19-10 від 01.12.2014 року про визнання її кредитором боржника з грошовими вимогами на загальну суму 187 317, 58 грн., в тому числі 127 743, 01 грн. основного боргу зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (119 042, 49 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення №0000081502 від 10.01.2013 року та 8 700, 52 грн. згідно декларації №5130 від 20.02.2012 року), 41 327, 89 грн. штрафних (фінансових) санкцій та 18 246, 68 грн. пені, нарахованих на підставі податкового повідомлення-рішення №0000081502 від 10.01.2013 року (вх. №3161 (з)) (том 7, а.с. 183 - 195).

Ухвалою господарського суду Сумської області від 09.02.2015 року (суддя Костенко Л.А.) у задоволенні заяви ДПІ у місті Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області до ТОВ "Катана" про визнання кредиторських вимог на суму 187 317, 58 грн. відмовлено (том 7, а.с. 227 - 228).

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, ДПІ у місті Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - скаржник) звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати результат розгляду її грошових вимог до боржника-платника податків, визнати кредиторські вимоги податкової інспекції на загальну суму 187 317, 58 грн., як поточні, та включити їх до реєстру вимог кредиторів боржника, обґрунтовуючи неповнотою дослідження місцевим господарським судом обставин справи та невірним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального права.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.05.2015 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Фоміна В.О., судді: Білоусова Я.О., Крестьянінов О.О.) апеляційну скаргу органу доходів і зборів залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Сумської області від 09.02.2015 року (про розгляд кредиторських вимог податкової інспекції до боржника на суму 187 317, 58 грн.) у даній справі - без змін (том 8, а.с. 23 - 27).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 28.05.2015 року та ухвалу суду першої інстанції від 09.02.2015 року (про розгляд кредиторських вимог податкової інспекції до боржника на суму 187 317, 58 грн.), справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду. Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 100, 101 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та статей 1, 4, 23, 25, 31, 32 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, що полягало в необґрунтованій відмові у задоволенні кредиторських вимог органу доходів і зборів, які становлять заборгованість боржника зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, що виникла після введення відносно нього ліквідаційної процедури постановою про визнання боржника банкрутом від 24.06.2010 року та є узгодженою в розумінні чинного податкового законодавства, а також штрафних (фінансових) санкцій та пені, нарахованих підприємству-боржнику згідно податкового повідомлення-рішення №0000081502 від 10.01.2013 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення про розгляд кредиторських вимог податкової інспекції до боржника на суму 187 317, 58 грн. на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 22 Закону про банкрутство (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) передбачено, що у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на 6 місяців, якщо інше не передбачено цим Законом.

Пунктом 11 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення Закону про банкрутство (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року) визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, суди дійшли вірного висновку про застосування до спірних правовідносин положень Закону про банкрутство в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року, який набрав чинності 19.01.2013 року, з огляду на те, що ліквідаційну процедуру щодо боржника у даній справі введено постановою господарського суду від 24.06.2010 року.

Відповідно до статті 1 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Частиною 1 статті 23 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, передбачено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Отже, виходячи з положень частини 1 статті 23 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, яка є нормою спеціального права та повинна застосовуватися переважно щодо суб'єктів підприємницької діяльності, які перебувають у процедурі банкрутства, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом припиняється виникнення зобов'язань боржника зі сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) в ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство. Відтак, податкова інспекція, яка є уповноваженим державою органом на стягнення зі суб'єктів господарювання податкових платежів, як поточний кредитор у справі про банкрутство, вправі звертатися в ліквідаційну процедуру з грошовими вимогами до боржника, які виникли лише за період після порушення провадження у справі про банкрутство і до моменту відкриття ліквідаційної процедури у справі.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно Постанови №14/009 від 18.03.2014 року у справі №6/108-09, Постанови №14/010 від 18.03.2014 року у справі №6/108-09, Постанови №14/011 від 08.04.2014 року у справі №10/Б-711 та Постанови №14/013 від 08.04.2014 року у справі №6/108-09.