Постанова ВГСУ від 15.07.2015 року у справі №910/25054/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2015 року Справа № 910/25054/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представника відповідачаЖукова Д.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранзит"на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 року, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2015 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 рокуу справі № 910/25054/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Автотранзит"доПриватного підприємства "СКБ-1"простягнення 109700,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранзит" (надалі - ТОВ "Автотранзит", позивач) звернулось з позовом до Приватного підприємства "СКБ-1" (надалі - ПП "СКБ-1", відповідач) про стягнення 109700,00 грн, з яких: 109200,00 грн заборгованість за надані послуги з перевезення вантажу відповідно до договору-доручення (заявки) № 52д від 25.03.2014 року та 500,00 грн штраф за простій автомобіля АО 8718 АМ/ АО 5923 ХХ.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що строк оплати за договором поставки не настав. В судовому засіданні 12.12.2014 року представники відповідача усно заявили про застосування позовної давності, що відображено в протоколі судового засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 року (суддя Мельник В.І.) у позові відмовлено у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, встановлено ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 року (судді: Коршун Н.М. (головуючий), Алданова С.О., Дикунська С.Я.) рішення суду першої інстанції від 26.01.2015 року було залишено без змін.

09.02.2015 року Господарський суд міста Києва прийняв додаткове рішення у цій справі, в якому вирішив задовольнити заяву відповідача про розподіл адвокатських витрат в сумі 15800,00 грн шляхом їх покладення на позивача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 року (судді: Коршун Н.М. (головуючий), Алданова С.О., Дикунська С.Я.) додаткове рішення суду першої інстанції від 09.02.2015 року було залишено без змін.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ТОВ "Автотранзит" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши згідно ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що судові рішення слід скасувати з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 25.03.2014 року між ТОВ "АВТОТРАНЗИТ" (перевізник) та ПП "СКБ-1" (експедитор) було укладено договір-доручення (заявка) № 52/д від 25.03.2014 року на перевезення вантажів, на виконання якого ТОВ "АВТОТРАНЗИТ" було надано транспортні послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом за встановленими маршрутами на загальну суму 109 200,00 грн., що підтверджується даними CMR (транспортних накладних) № 6845-1/4, № 6845-1/7, № 6845-1/8.

Відповідно до п. 1.18 цього договору-доручення оплата послуг мала бути здійснена протягом 30 днів з моменту належної доставки вантажу у місце призначення.

Іншими умовами договору-доручення, зокрема, п. 3 сторони передбачили, що оплата послуг перевізника здійснюється за рахунок коштів замовника.

Пунктом 9 договору-доручення встановлено, що у разі, якщо до моменту доставки вантажу у місце призначення від замовника не надійде експедитору оплата за надані послуги у зв'язку із доставкою вказаного вантажу, строк, визначений у п. 1.18 цього договору-заявки, розраховується з моменту одержання експедитором від замовника відповідних коштів.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до бухгалтерської довідки від 11.12.2014 року за підписом бухгалтера та директора станом на 11.12.2014 року на банківський рахунок ПП "СКБ-1" не надходило грошові кошти від Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростар Лоджистик", який за договором транспортного експедирування № 304 від 25.03.2014 року, що був укладений з відповідачем, є замовником перевезення вантажу, яке було виконано позивачем.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) дійшов висновку про те, що позов до суду подано з пропущенням строку позовної давності, встановленого ч. 5 ст. 315 ГК України.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні, але з інших підстав. Апеляційний суд дійшов висновку, що посилання місцевого господарського суду про сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є передчасними, оскільки замовник перевезення (Товариство з обмеженою відповідальністю "Євростар Лоджистик") не розрахувався з відповідачем за здійснене позивачем перевезення, тому строк виконання зобов'язання, визначений п. 1.18, п. 3 та п. 9 договору-доручення, щодо здійснення плати за перевезення вантажу не настав, і відповідно в позові слід було відмовити з підстав його необґрунтованості.

Вищий господарський суд України не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане.

В договорі сторони строк виконання зобов'язання сплатити належну плату за перевезення визначений вказівкою на подію, яка може настати, а може і ні (момент одержання експедитором від замовника коштів), що свідчить про вчинення правочину під відкладальною умовою (ч. 1 ст. 212 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦК України, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. 2 ст. 627 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору слід було надати оцінку умові договору щодо оплати вже здійснених послуг після отримання коштів від третьої сторони, яка не є стороною цього договору, на відповідність засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, а також з'ясувати чи є в цьому випадку поведінка відповідача добросовісною та чи вживав він всіх доступних заходів для отримання коштів у замовника.