Постанова ВГСУ від 15.06.2015 року у справі №910/25202/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2015 року Справа № 910/25202/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства "А.Е.Т. Джоін Ап!"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 р. (головуючий суддя Самсін Р.І., судді Скрипка І.М., Гончаров С.А.)та на рішенняГосподарського суду міста Києва 29.12.2014 р. (суддя Яковенко А.В.) у справі№ 910/25202/14 Господарського суду міста Києва за позовомДочірнього підприємства "А.Е.Т. Джоін Ап!"доПублічного акціонерного товариства "БМ Банк"провизнання зобов'язання припиненим,

за участю представників:позивачаГогітідзе Г.Н.,відповідачаІванова О.В.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.12.2014р. у справі № 910/25202/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015р., позивачу відмовлено у задоволенні позову про встановлення зобов'язання за додатковим договором № 3 від 25.02.2014 р. до кредитного договору № 18/8/190214 від 19.02.2014 р. припиненим станом на 26.02.2014 р.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що факт набуття права вимоги на депозитний вклад та факт настання права стягнення на предмет застави відбувся 26.02.2014 р. та вважає, що суди попередніх інстанцій неправомірно пов'язують списання коштів з депозиту із задоволенням вимог кредитора (відповідача). За твердженням заявника, визначаючи дату звернення на заставу, суди повинні були виходити з вимог Закону України «Про заставу» та положень укладеного між сторонами договору застави майнових прав. Скаржник вважає, що обставини, якими сторони обумовили набуття права на заставлений депозит та звернення стягнення на депозит настали 26.02.2014 р. Саме на цю дату відповідач задовольнив би свої вимоги за рахунок депозиту повністю (враховуючи курс долара станом на 26.02.2014 р., сума депозитного вкладу, яким був забезпечений кредит, відповідала сумі кредиту та нарахованим відсоткам).

На думку скаржника, суди дійшли помилкового висновку, визначивши, що задоволення вимог відповідача обумовлено договірним списанням, а не переходом до останнього права вимоги на депозитний вклад.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Дочірнім підприємством "А.Е.Т. Джоін Ап!" як позичальником та Публічним акціонерним товариством "БМ Банк" 19.02.2014 р. укладено Генеральний кредитний договір №18/8/190214, пунктом 1.2 якого погоджено, що банк, за наявності тимчасово вільних грошових коштів, на підставі додаткових договорів до даного кредитного договору, надає позичальнику кредити в межах максимального ліміту кредитування, встановленого даним кредитним договором, та в порядку і на умовах, визначених у додаткових договорах, укладених у рамках цього кредитного договору, які є його невід'ємними частинами.

Умовами п. 4.3.6 Кредитного договору передбачено, що відповідно до вимог ст. 1071 Цивільного кодексу України та Інструкції НБУ "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої Постановою правління №22 від 21.01.2014 р., позичальник доручає банку здійснення договірного списання коштів, необхідних для повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійних винагород, інших платежів позичальника, які підлягають до сплати та/або не сплачені позичальником у терміни відповідно до умов даного Кредитного договору, з будь-якого рахунку, що належить позичальнику та який відкрито в банку, в тому числі з рахунків в інших валютах, ніж валюта даного Кредитного договору. Конвертація грошових коштів, що списуються з метою погашення заборгованості за кредитом, здійснюється за комерційним курсом банку з урахуванням всіх витрат, необхідних для проведення такої конвертації.

Як визначено сторонами в п. 4.3.7 договору, для виконання зобов'язань зі сплати процентів, заборгованості за кредитом та інших платежів за Кредитним договором та додатковими договорами, які підлягають до сплати та/або не сплачені позичальником у терміни відповідно до умов додаткових договорів, позичальник доручає банку, без отримання заяви про купівлю/обмін (конвертацію) іноземної валюти або банківських металів, здійснювати операції з купівлі/обміну (конвертації) іноземної валюти або банківських металів за рахунок коштів, що знаходяться на рахунках, відкритих позичальником у банку, на Міжбанківському валютному ринку України, на Міжнародному валютному ринку або за рахунок власної валютної позиції за курсом/крос-курсом, встановленим банком у день здійснення операції. Придбану/обміняну (конвертовану) іноземну валюти або банківські метали банк зараховує на поточний рахунок позичальника з наступним договірним списанням у погашення зобов'язань позичальника за даним Кредитним договором. При цьому банк має право здійснити договірне списання комісії за проведені операції згідно з тарифами банку з будь-якого рахунку в гривнях, що належить позичальнику та який відкрито в банку.

На виконання вказаного Кредитного договору сторонами був укладений Додатковий договір № 3 від 25.02.2014 р., відповідно до умов якого позивач отримав кредит у сумі 740.711,00 доларів США строком повернення не пізніше 26.02.2014 р. зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 9% річних.

Також, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, 25.02.2014 р. між позивачем та відповідачем укладено Договір застави майнових прав №18/8/2500214-1, відповідно до умов якого позивач передав в заставу відповідачеві майнові права (право вимоги повернення вкладу) на загальну суму 7.410.820,00 грн.

Зі змісту розділу "визначення та тлумачення термінів" цього договору термін "зобов'язання позичальника" має значення зобов'язання заставодавця, що випливають з Додаткового договору № 3, зокрема, повернути заставодержателю кредит у сумі 740.711,00 дол. США у строк до 26.02.2014 р. та на умовах, зазначених у додатковому договорі № 3 від 25.02.2014 р. При цьому поняття "строк виконання зобов'язання" встановлене Додатковим договором № 3: це строк, до закінчення якого заставодавець зобов'язаний в порядку, визначеному Додатковим договором № 3, здійснити ті чи інші виплати на користь заставодержателя, зокрема, але не виключно, повернути суму кредиту або ту чи іншу його частину, нараховані проценти за користування кредитом, а також сплатити на користь заставодержателя всі інші передбачені Додатковим договором № 3 договором платежі.

Вказаним договором застави майнових прав також погоджено, що:

- у випадку, якщо при настанні строку виконання зобов'язання, воно (зобов'язання) або будь-яка його частина не будуть виконані заставодавцем, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або чинним законодавством, заставодержатель реалізує своє право застави шляхом звернення стягнення на предмет застави в порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України (п. 3.2);

- звернення стягнення на предмет застави відповідно до ст. 23 Закону України "Про заставу" здійснюється шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права, та переведення на заставодержателя всіх прав за депозитним договором (п. 6.2);

- у випадках, коли вирученої суми недостатньо для повного погашення розміру зобов'язання та витрат, зазначених у п. 4.1 договору, банк має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення зобов'язання та витрат, з іншого майна позивача (п. 6.3).

Враховуючи встановлений порядок звернення стягнення на предмет застави та умови п. 6.2 договору застави майнових прав №18/8/2500214-1 від 25.02.2014 р., вказаною датою сторонами укладено договір про уступку права вимоги №18/8/250214-2.

Згідно з умовами вказаного договору позивач уступив, а відповідач прийняв право вимоги щодо повернення вкладу в сумі 7.410.820,00 грн. за укладеним між сторонами договором №Д1/18/303625 банківського вкладу (депозиту) від 12.02.2014 р..

Договором про уступку права вимоги №18/8/250214-2 від 25.02.2014 р. передбачено набуття банком права вимоги повернення вкладу за депозитним договором, яке, за умовами п. 3.3 договору, переходить до цесіонарія (відповідача у справі) в наступних випадках:

- у випадку порушення цедентом зобов'язань за додатковим договором № 3 від 25.02.2014р. до генерального кредитного договору № 18/8/190214 від 19.02.2014 р., укладеним між сторонами (п. 3.3.1);

- з моменту виникнення у цесіонарія права звернення стягнення на заставлені майнові права за договором № 18/8/250214-1 застави майнових прав від 25.02.2014 р., укладеним між сторонами (п. 3.3.2).

Згідно з п. 4.1 договору про уступку права вимоги у випадку настання будь-якої з подій, передбачених п. 3.3.1, 3.3.2 цього договору, цедент (позивач у справі) втрачає в повному обсязі право вимагати від АТ "БМ Банк" повернення вкладу.