ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2015 року Справа № 910/19640/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Енергоуправління"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 02.12.2014у справі№910/19640/14 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Еліт"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Енергоуправління"про стягнення 640 646, 49 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Городзінська М.М.,
- відповідача Войтух О.М.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі №910/19640/14 (суддя Борисенко І.І.) задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Еліт" (надалі позивач/ТОВ "БК "Еліт") про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоуправління" (надалі відповідач/скаржник/ТОВ "Енергоуправління") 546 409,48 грн. основного боргу, 29 440,81 грн. 3% річних, 92 944,24 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 (судді: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю., Зеленін В.О.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та з постановою суду апеляційної інстанції у даній справі, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить постанову та рішення скасувати в частині стягнення 29 440,81 грн. 3% річних та 92 944,24 грн. інфляційних втрат; крім того (враховуючи відсутність правової можливості оскарження до суду касаційної ухвали про відмову у здійсненні правонаступництва), просить постанову скасувати в частині відмови у здійснені правонаступництва ТОВ "Енергоуправління" на ТОВ "Центренергобуд" та здійснити заміну відповідача його правонаступником - ТОВ "Центренергобуд".
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду міста Києва із позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення з відповідача 546 409,48 грн. основної заборгованості, 92 944,24 грн. інфляційних втрат, 29 440,81 грн. 3% річних.
В обґрунтування підстав позову, позивач посилається на порушення відповідачем укладеного між ними договору підряду №150710-1 від 15.07.2010.
Рішенням господарського суду міста Києва вказаний позов задоволений повністю. Приймаючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між позивачем та відповідачем був укладений договір підряду №150710-1 від 15.07.2010, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання щодо виконання на користь відповідача будівельних робіт, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити ці роботи, вартість та найменування яких узгоджувалися сторонами в додаткових угодах, довідках про вартість та актах приймання-передачі виконаних будівельних робіт.
Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем було здійснено в цілому будівельних робіт на суму 3 807 464,40 грн., що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт, підписаних відповідачем без зауважень, а сплачено за їх виконання частково, а саме: 3 261 054,92 грн., у зв'язку з чим за останнім рахується заборгованість у сумі 546 409,48 грн., яка підлягає стягненню на підставі ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України.
Крім того, місцевий господарський суд стягнув з відповідача заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати на підставі ст. 625 ЦК України, у сумі 29 440,81 грн. (3% річних) та 92 944,24 грн. (інфляційні втрати).
З апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду звернувся відповідач, в якій просив скасувати вказане рішення, та прийняти нове, яким відмовити у позові повністю.
Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, відповідачем було подано клопотання про заміну відповідача правонаступником. В обґрунтування вказаного клопотання, відповідач послався на те, що на загальних зборах учасників ТОВ "Енергоуправління" від 03.11.2014 було прийнято рішення про реорганізацію вказаного товариства шляхом виділу із його складу ТОВ "Центренергобуд". Протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Енергоуправління" від 21.01.2015 був затверджений звіт комісії з виділу та розподільчий баланс, а рішенням загальних зборів від 23.01.2015 - ухвалено створення ТОВ "Центренергобуд" та затверджено його статут, відповідно до якого (статуту), виділене товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків ТОВ "Енергоуправління" в частині розподільчого балансу. Згідно з розподільчим балансом, ТОВ "Енергоуправління" передало ТОВ "Центренергобуд" кредиторську заборгованість перед ТОВ "БК "Еліт" за договором підряду №150710-1 від 15.07.2010. Клопотання про заміну відповідача обґрунтовано ст. 25 ГПК України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 ТОВ "Енергоуправління" відмовлено у задоволенні клопотання про здійснення процесуального правонаступництва. Відмовляючи у задоволенні клопотання, апеляційний господарський суд встановив, що відповідно до розшифровки розподільчого балансу ТОВ "Енергоуправління" передало ТОВ "Центренергобуд" зобов'язання за договором №150710-1 від 15.07.2010 у розмірі 546 409,48 грн., в той же час рішенням місцевого господарського суду у даній справі стягується не лише вказана сума основної заборгованості, а й 3% річних та інфляційні втрати на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку з чим, колегія суддів прийшла до висновку про передання ТОВ "Енергоуправління" своїх зобов'язань ТОВ "Центренергобуд" не у повному обсязі. Виходячи з наведеного, та враховуючи, що рішення місцевого господарського суду оскаржується в цілому, а не в частині, то, відповідно клопотання про заміну відповідача задоволенню не підлягає.
Постановою апеляційного суду від тієї ж дати, рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Крім того, в мотивувальній частині постанови зазначено про винесення судом апеляційної інстанції ухвали від 17.02.2015 про відмову у задоволенні клопотання про здійснення правонаступництва.
Як вказувалося вище, звертаючись до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою на постанову та на рішення, скаржник просить скасувати постанову в частині відмови у задоволенні клопотання про заміну його правонаступником, замінити його правонаступником - ТОВ "Центренергобуд", та скасувати прийняті у даній справі судові рішення в частині стягнення з нього 3% річних та інфляційних. В обґрунтування незгоди зі стягнутими з нього 3% річних та інфляційними втратами, скаржник посилається на те, що ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що кредитор зобов'язаний направити вимогу боржнику про стягнення вказаних нарахувань на невиконане грошове зобов'язання, а оскільки, такої вимоги кредитором (позивачем) направлено не було, то й позов про стягнення 3% річних та інфляційних є передчасним.
З урахуванням того, що відповідачем постанова апеляційного господарського суду у даній справі оскаржується лише в зазначених частинах, касаційною інстанцією здійснюється перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду лише в них.
Стосовно поданої скаржником касаційної скарги в частині незгоди з прийнятими у даній справі судовими рішеннями щодо стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у зв'язку з відсутністю вимоги позивача про їх стягнення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові
Стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими незабороненими законом способами від порушень і протиправних посягань.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа щодо досудового врегулювання спорів) №1-2/2002 обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 у справі №22/110.
Сервисы для юристов