Постанова ВГСУ від 15.04.2015 року у справі №5021/1791/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2015 року Справа № 5021/1791/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Короткевича О.Є. (доповідач у справі),суддів:Коваленка В.М., Погребняка В.Я.,розглянувши матеріали касаційної скарги Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Сумській областіна постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2015 року та ухвалугосподарського суду Сумської області від 18.12.2014 рокуу справі№ 5021/1791/2011 за заявоюУправління Пенсійного фонду України в м. КонотопдоФізичної особи-підприємця ОСОБА_5пробанкрутство,

Представники сторін в судове засідання не з'явились.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 18 грудня 2014 року у справі № 5021/1791/2011 (суддя Яковенко В.В.) в задоволенні заяви кредитора Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання кредиторських вимог в сумі 6 603,23 грн. відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2015 року (судді: Білоусова Я.О. - головуючий, Пуль О.А., Шевель О.В.) ухвалу Господарського суду Сумської області від 18 грудня 2014 року у справі № 5021/1791/2011 залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, скаржник Конотопська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Сумській області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2015 року та ухвалу Господарського суду Сумської області від 18.12.2014 року.

Доводи касаційної скарги зводяться до порушення судами норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 23, 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 1 Закону України "Про оренд землі", ст.ст. 54, 56, 286, 287, 288 Податкового кодексу України.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 03.08.2011 року порушено провадження у справі № 5021/1791/2011 про банкрутство ФОП ОСОБА_5 в порядку 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою Господарського суду Сумської області від 15.08.2011 року боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру у справі та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Солдаткіна С.В.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 18 грудня 2014 року у справі № 5021/1791/2011 в задоволенні заяви кредитора Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання кредиторських вимог в сумі 6 603,23 грн. відмовлено.

Ухвала місцевого суду, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що під час ліквідаційної процедури не виникає будь-яких нових зобов'язань, які можуть бути заявлені в порядку ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відтак, на заявлені вимоги кредитора розповсюджується дія норм, передбачених ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За приписами частини 1 статті 5 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Цей Закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов'язаних з банкрутством суб'єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 1 Закону про банкрутство кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.

Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Отже, поточними кредиторами слід вважати тих кредиторів, термін виконання вимог яких до боржника настав після порушення справи про банкрутство.

Частиною 1 статті 23 Закону про банкрутство встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

Нормами Закону про банкрутство встановлено, що в ліквідаційній процедурі у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, крім тих, які у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів в порядку статті 23 Закону про банкрутство.

У частинах 8 та 9 статті 30 Закону про банкрутство зазначено, що кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону. З основного рахунку проводяться такі виплати: поточні комунальні та експлуатаційні платежі; інші витрати, пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури.

Таким чином, з аналізу наведеної норми вбачається в ліквідаційній процедурі нові зобов'язання у банкрута в особі його органу управління - ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених у цьому Законі і порядок їх виконання визначений спеціальними нормами Закону про банкрутство.