ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2014 року Справа № 918/1521/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 22.01.2014у справі№ 918/1521/13 Господарського суду Рівненської областіза позовомДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція"доКузнецовського міського комунального підприємства простягнення 336300,31 грн.за участю представників: позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Кузнецовського міського комунального підприємства заборгованості (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) у сумі 314152,70 грн., 18178,77грн. пені та 3968,84 грн 3% річних, посилаючись на порушення відповідачем умов договору №1 від 01.10.2002 на подачу питної води з водопроводу щодо обов'язку оплатити вартість використаної води та на приписи статей 526, 623, 624, 625 Цивільного кодексу України, статей 224, 225, 230 Господарського кодексу України.
Відповідач у відзиві на позов, поясненнях та у судовому засіданні визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, 3% річних та просив відмовити в частині стягнення пені у зв'язку з відсутністю його вини у несвоєчасній оплаті наданих позивачем послуг.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 26.11.2013 (суддя Горплюк А.М.) позов задоволено частково, стягнуто з Кузнецовського міського комунального підприємства на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція", 314152,70 грн заборгованості, 5000 грн пені, 3968,84 грн 3% річних та 6726,01 грн витрат по сплаті судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 (судді: Демидюк О.О. - головуючий, Бригинець Л.М., Огороднік К.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.
Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення та постанову у даній справі (в частині зменшення розміру пені) та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги (в частині стягнення пені).
Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч статті 3 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу, зменшуючи розмір пені, суди не дотримали баланс інтересів сторін, не врахували ступінь виконання зобов'язання за договором, невідповідність розміру стягуваної неустойки відносно невиконаного зобов'язання та значний період прострочення відповідачем своїх зобов'язань з оплати наданої питної води за договором.
Кузнецовське міське комунальне підприємство у відзиві на касаційну скаргу заперечило доводи касаційної скарги повністю, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень. Сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.10.2002 Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (ВП "Рівненська АЕС"), та Кузнецовським комунальним підприємством (Абонент) укладено договір № 1 про постачання питної води з водопроводу Рівненської АЕС та додаткову угоду № 1 від 06.07.2010; відповідно до пункту 1 цього договору ВП "Рівненська АЕС" бере на себе зобов'язання забезпечити Абонента питною водою, яка відповідає чинному стандарту або дозволу Держстандарту України та Міністерства охорони здоров'я України на відхилення від стандарту, в розмірі встановленого ліміту в об'ємі 2880000 м кубічних на рік, 240000 м кубічних на місяць, 7890,4 м кубічних на добу з максимальною подачею 420,0 м кубічних на годину.
У відповідності до пункту 2 Договору, Абонент бере на себе зобов'язання своєчасно оплачувати надані йому послуги у водопостачанні, належно експлуатувати водопровідні мережі, пристрої та прилади на них, які перебувають у нього на балансі, відповідно до цього договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, Правил технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення, підприємство повинно оформитись на "Рівненській АЕС" як Абонент у порядку, визначеному Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України. Без такого оформлення водокористування вважається самовільним.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розрахунки за використану воду здійснюються шляхом перерахування коштів на банківський рахунок "Рівненської АЕС" до 20-го числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до пункту 4. Договору (зміни до якого були внесені додатковою угодою № 1 від 06.07.2013, а.с. 13) за несвоєчасне виконання розрахунків за використану воду, відповідач зобов'язувався сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості за кожен день прострочення від суми невиконаних зобов'язань.
Судами також встановлено, що за змістом актів надання послуг позивач на виконання умов договору в березні-серпні 2013р. забезпечив відповідача питною водою, виставивши відповідачу до оплати рахунки на загальну суму 1297873,12 грн проте відповідач, в порушення умов Договору, частково оплатив виставленні рахунки в сумі 983720,42 грн, що підтверджується банківськими виписками та платіжним дорученням.
Таким чином, попередніми судовими інстанціями встановлено, а відповідачем не заперечується, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену питну воду становить 314152,70 грн; також суди дослідили, що позивач нарахував відповідачу (по кожному рахунку окремо з урахуванням часткових оплат) пеню в сумі 18178,77 грн на підставі пункту 4. Договору та 3% річних в сумі 3968,84 грн на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статті 174 та частини 2 статті 175 цього Кодексу господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 626 та 629 цього Кодексу договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків та є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з пунктом 1 статті 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з частиною 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Сервисы для юристов