Постанова ВГСУ від 15.03.2017 року у справі №916/1394/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Справа № 916/1394/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Ковтонюк Л.В., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.11.2016у справі№ 916/1394/16 Господарського суду Одеської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс"доСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Іва" простягнення 1 353 327,50 грн

за участю представників сторін:

позивача: Волошенюк О.В.,

відповідача:Чоловський О.М.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю-підприємство "Авіс" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Іва" про стягнення 1353327,50 грн. штрафу за недопоставку соняшника.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.08.2016, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі №916/1394/16, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ТОВ "Авіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 та рішення місцевого господарського суду від 25.08.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, 17 лютого 2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Іва" було укладено Договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №ДА-47/1, відповідно до пункту 1.1. якого, сторони домовилися, що в порядку та на умовах, зазначених у даному Договорі, зокрема:

- Сторона 1 (Позивач по справі) зобов'язалась передати у власність Стороні 2 (Відповідачу по справі) посівний матеріал високоолеїнового соняшника (далі - посівний матеріал) та здійснити розрахунок за поставлений Стороною 2 соняшник, вирощений із посівного матеріалу;

- Сторона 2 (Відповідач) зобов'язався прийняти посівний матеріал й використати його за призначенням, встановленим даним Договором, здійснити за нього розрахунок та поставити Стороні 1 (Позивачу) соняшник, вирощений із посівного матеріалу (далі- "соняшник");

- Сторона 1 (Позивач) зобов'язалась прийняти соняшник, вирощений Стороною 2 (Відповідачем) із посівного матеріалу та оплатити його вартість протягом десяти банківських днів від дня фактичного отримання соняшника від Сторони 2 із одночасним підписанням накладних, актів приймання-передачі та інших документів, передбачених даним Договором.

Підпунктом 2.1.1 Договору було передбачено, що позивач зобов'язується передати у власність відповідачу посівний матеріал у кількості 350 (триста п'ятдесят) посівних одиниць, загальною вартістю 563 181,50 грн на день укладання даного Договору з метою його посіву на земельній ділянці розміром 700 га.

Відповідно до підпунктів 2.2.5., 2.2.6 Договору відповідач зобов'язався продати соняшник, вирощений із посівного матеріалу, виключно позивачу, на умовах, передбачених пунктом 2.1.6 Договору у такому порядку:

50% (п'ятдесят) % від загального обсягу врожаю соняшника до 31 грудня 2014 р.;

50% (п'ятдесят) % від загального обсягу врожаю соняшника до 31 травня 2015 р.

та поставити соняшник, вирощений із посівного матеріалу та зібраний на земельній ділянці, відведеної для такої мети розміром 700 га у загальній кількості із розрахунку двадцять п'ять центнерів з одного гектару власними транспортними засобами та за власний рахунок на адресу розташування виробничих потужностей (Позивача, а саме: Вінницька область, смт Крижопіль, вул. Куйбишева, 88.

Пунктом 7.5. Договору було передбачено, що у разі, якщо Сторона 2 (Відповідач) порушила умови підпунктів 2.2.5, 2.2.6 пункту 2.2 Договору, вона зобов'язана протягом семи банківських днів від дня отримання від Сторони 1 (Позивача) відповідної письмової вимоги, сплатити на користь останньої штраф у розмірі двадцяти % від ринкової вартості не переданого Позивачу (Стороні 1) соняшника у встановлений термін та кількості, але не менше із розрахунку: із площі 700 га. При врожайності 1,5 т. з одного га. та вартості 3550грн. за одну тону.

Згідно п.п.2.1.6. п. 2.1. Договору, сторони дійшли згоди, що ціна соняшника, за якою здійснюється його продаж, визначається як ринкова ціна товарного соняшника станом на день його поставки (купівлі-продажу) у регіоні місцезнаходження Позивача (Сторона 1) по заліковій вазі згідно квитанцій оформлених лабораторією Позивача (Сторони 1).

В квітні 2014 позивач поставив відповідачу посівний матеріал у кількості 350 посівних одиниць загальною вартістю 563 181,50 грн, що підтверджується видатковою накладною №АV000023886 від 19 квітня 2014.

Посівний матеріал за довіреністю №31 від 06 березня 2014 був прийнятий головним агрономом Сидорюком Віталієм Георгійовичем.

Звертаючись з даним позовом позивач, посилаючись недопоставку відповідачем 875тон соняшника та виходячи з середньої ціни реалізації насіння соняшника в Одеській області у січні-травні 2015р. в розмірі 77 333,3 грн за одну тону, просив стягнути з відповідача 1 353 237,5 грн штрафу (875т х 7733,3 грн х 20% = 1 353 237,5 грн).

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, вказав на те що відповідач перший допустив прострочення зобов'язання у вигляді нездійснення оплати за поставлений йому посівний матеріал, оскільки це зобов'язання стосується однієї пари взаємних зобов'язань (поставка позивачем відповідачу посівного матеріалу - оплата відповідачем позивачу за цей матеріал), а прострочення оплати за одержаний соняшник, стягнення штрафних санкцій за недопоставку якого є предметом спору по цій справі, стосується іншої пари взаємних зобов'язань (поставка відповідачем позивачу соняшника - оплата позивачем відповідачу за цей товар). Оскільки оплата за поставлений соняшник не здійснювалась позивачем, місцевий суд вважав, що в даному випадку мало місце прострочення кредитора у вигляді невиконання цією стороною свого зобов'язання, що звільняє відповідача від відповідальності. При цьому суди вказали на те, що розмір штрафних санкцій в сумі 1 353 327,5 грн. позивачем безпідставно розраховано, виходячи з середньої ціни реалізації насіння соняшника (тобто - посівного матеріалу), зазначеної Довідці Головного управління статистики в Одеській області. Між тим у відповідача не було договірних зобов'язань щодо поставки позивачу насіння соняшника.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.