Постанова ВГСУ від 15.03.2017 року у справі №911/1411/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Справа № 911/1411/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.11.2016у справі№ 911/1411/16 господарського суду Київської області за позовомОСОБА_4до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика";третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство "Златобанк"провизнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі, визнання недійсними змін до установчих документів та рішення загальних зборів учасників товариства в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився, - відповідача 1 повідомлений, але не з'явився, - відповідача 2 ОСОБА_5, - третьої особи повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 03.06.2016 у справі №911/1411/16 (суддя Горбасенко П.В.) задоволений позов ОСОБА_4 (надалі позивач/скаржник/ОСОБА_4.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" (надалі ТОВ "Біпродукт") та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (надалі ТОВ "ТЛК "Арктика"); за рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі, визнано недійсними зміни до установчих документів та рішення загальних зборів учасників товариства.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 (судді: Баранець О.М., Мальченко А.О., Сітайло Л.Г.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

ОСОБА_4, не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

До початку судового засідання 15.03.2017 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв'язку з відкликанням довіреностей, виданих ОСОБА_4 на представника ОСОБА_6, а також у зв'язку із відрядженням самого ОСОБА_4 до іншого міста.

Судом касаційної інстанції дане клопотання залишено без задоволення, як документально не підтверджено (в частині відкликання довіреностей на представника), крім того відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Крім того, враховуючи, що ухвалою Вищого господарського суду України від 01.03.2017 про прийняття касаційної скарги та призначення її до розгляду явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, а також з урахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. ст. 1117, 1118 ГПК України, колегія суддів відмовляє у задоволенні даного клопотання і вважає за можливе розглянути касаційну скаргу відповідно до ст. 1115 ГПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін у справі, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 звернувся з позовною заявою до господарського суду Київської області, предметом якої є позовні вимоги, заявлені до ТОВ "Біпродукт" та до ТОВ "ТЛК "Арктика", про: - визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі, - визнання недійсними змін до установчих документів та рішення загальних зборів учасників товариства.

В обгрунтування підстав позову, позивач послався на те, що укладений між ним та ТОВ "Біпродукт" договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ ТЛК "Арктика" від 24.12.2014, вчинений з порушенням Закону України "Про заставу", оскільки відсутня згода ПАТ "Златобанк" (третя особа у справі/ заставодержатель частки в статутному капіталі ТОВ "ТЛК "Арктика" за договором застави від 06.06.2011) на відчуження такої частки.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір, встановили наступні обставини справи:

- 29.10.2010 між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика" укладений кредитний договір №153/10-KL, відповідно до якого банк зобов'язався надати товариству грошові кошти, а товариство повернути їх в установленому договором порядку;

- 06.06.2011 між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_4. був укладений договір застави майнових прав на частку в статутному капіталі ТОВ "ТЛК "Арктика" №3, в забезпечення виконання останнім своїх зобов'язань за кредитним договором від 29.10.2010;

- за договором застави, ОСОБА_4 передав в заставу свою частку в статутному капіталі ТОВ "ТЛК "Арктика" в розмірі 100% статутного капіталу, що дорівнює 500 000,00 грн.;

- 24.12.2014 відбулися загальні збори учасників ТОВ "ТЛК "Арктика", на яких був присутній єдиний учасник цього товариства ОСОБА_4 та ТОВ "Біпродукт";

- на вказаних загальних зборах було вирішено надати згоду на вихід зі складу учасників товариства ОСОБА_4 та на продаж його частки в статутному капіталі товариства ТОВ "Біпродукт", а також про прийняття ТОВ "Біпродукт" до складу учасників ТОВ "ТЛК "Арктика";

- 24.12.2014 за договором купівлі-продажу (відступлення) частки (корпоративних прав), ОСОБА_4 відчужив свою частку в статутному капіталі у розмірі 100% статутного капіталу ТОВ "ТЛК "Арктика" ТОВ "Біпродукт";

- 24.12.2014 внесені відповідні зміни до статуту ТОВ "ТЛК "Арктика" і в той же день зареєстровані.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідно до ст. 586 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про заставу", заставодавець має право відчужувати предмет застави або передавати його в користування іншій особі лише за згодою заставодержателя.

Оскільки в даній справі, предмет застави - частка в статутному капіталі, був відчужений заставодавцем ТОВ "Біпродукт" без згоди заставодержателя - банку, то такий договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України. Позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Арктика" від 24.12.2014, на яких було вирішено відчужити частку ОСОБА_4 в статутному капіталі ТОВ "ТЛК "Арктика" ТОВ "Біпродукт", прийнято з порушенням ст. 17 Закону України "Про заставу", ст. 586 ЦК України, а тому, також підлягає задоволенню, так само як і вимога про визнання недійсними змін до установчих документів ТОВ "ТЛК "Арктика".

Апеляційний господарський суд, не погодився із такими висновками суду першої інстанції, спростував їх з підстав необґрунтованості та прийняв нове рішення, яким у позові відмовив, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 06.07.2016 у справі № 910/1891/14, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15).