ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2017 року Справа № 910/15403/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого суддіНєсвєтової Н.М. (доповідач),суддів:Ковтонюк Л.В., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу Херсонського міського центру зайнятостіна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі№ 910/15403/16 Господарського суду міста Києва за позовомХерсонського міського центру зайнятості доНаціонального банку Українипростягнення безпідставно виплачених грошових коштів
за участю представників сторін:позивача:Федорченко А.М., відповідача:Янко І.О.
В С Т А Н О В И В:
Херсонський міський центр зайнятості звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України про стягнення безпідставно виплачених грошових коштів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.08.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016, відмовлено Херсонському міському центру зайнятості у прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ст. 62 ГПК України у зв'язку тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Херсонський міський центр зайнятості звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 та ухвалу місцевого господарського суду від 25.08.2016 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду позовної заяви по суті.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся з позовом до Національного банку України про стягнення безпідставно виплачених коштів.
В обґрунтування позовної заяви позивач вказав, що ним було здійснено Іржечко Н.Р. виплату допомоги по безробіттю, яка підлягає стягненню з роботодавця на користь позивача у зв'язку із поновленням вказаної особи на роботі за рішенням суду.
Судами також встановлено, що на підставі постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 10.12.2015 у справі № 821/3465/15-а поновлено на посаді провідного економіста відділу банківського нагляду Управління Національного банку України в Херсонській області Іржечко Н.Р.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав про те, що відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду утримуються із роботодавця, у зв'язку з чим просив суд стягнути на його користь 30 480,79 грн безпідставно виплачених грошових коштів.
Відмовляючи Херсонському міському центру зайнятості у прийнятті позовної заяви, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, вказав на те, що між сторонами відсутні договірні/господарські відносини, врегульовані Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства. У спірних правовідносинах відповідач виступає суб'єктом владних повноважень по відношенню до позивача. Так, спір у даній справі виник з приводу реалізації Херсонським міським центром зайнятості визначеної законодавством компетенції як суб'єкта владних повноважень у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Враховуючи, що до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах, що виникають із публічно-правових відносин, даний спір повинен розглядатися у адміністративних судах.
Проте, колегія суддів з висновками судів попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для розгляду даного позову у господарському суді не погоджується з огляду на таке.
Згідно з ч.1 та 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язком доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
Частиною 4 ст.50 КАС встановлено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС свідчить, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.
Крім того, п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.
Частиною четвертою статті 35 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, утримується із роботодавця.
За приписами ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Отже, спір про стягнення зазначеної суми не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції, а тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Таким чином, діючим законодавством передбачено, що за суб'єктним складом сторін та суттю справи, дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 20.09.2016 у справі № К/800/1505/15.
Сервисы для юристов