Постанова ВГСУ від 15.02.2024 року у справі №601/632/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 601/632/19

провадження № 51-4839км23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

захисник ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 07 листопада 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019210120000075 від 22 лютого 2019 року, що об`єднане із кримінальними провадженнями № 12020210120000212 від 03 червня 2020 року та № 12021211010000365 від 04 серпня 2021 року, стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає у

АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, виклала вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування оскаржених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Свої доводи захисник мотивує тим, що вирок не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та вмотивованості, оскільки призначене засудженому ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 357 КК України та за ч. 2 ст. 185 КК України не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень й особі засудженого внаслідок суворості, а за ч. 2 ст. 307 КК України ОСОБА_7 підлягав виправданню.

Зазначає про незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, а саме п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, оскільки при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 357 та ч. 2 ст. 185 КК України судом не враховано його щире каяття як обставина, що пом`якшує покарання, внаслідок чого покарання призначене з порушенням вимог п. З ч. 1 ст. 65 КК України.

Вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню - ч. 2 ст. 307 КК України, оскільки докази, надані суду стороною обвинувачення, ні кожен окремо, ані у своїй сукупності та взаємозв`язку не доводять наявності в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, а відтак притягнення останнього до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 307 КК України є незаконним.

На думку захисника суд апеляційної інстанції не звернув уваги на доводи його апеляційної скарги, не усунув допущені судом першої інстанції порушення кримінального та кримінального процесуального закону, безпідставно не закрив провадження у справі в частині обвинувачення за ч.2 ст. 307 КПК України, незважаючи на те, що у кримінальному провадженні не було зібрано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні цього злочину та вичерпано можливості їх отримати.