ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2014 року Справа № 905/4088/13
Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М. В., суддів Васищака І. М., Палій В. М., за участю представників сторін С. Шевель (дов. від 08.01.2014), О. Алтухової (дов. від 31.12.2013); розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаська вугільна компанія" на рішення господарського суду Донецької області від 30 липня 2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 5 листопада 2013 року у справі № 905/4088/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаська вугільна компанія" до державного підприємства "Макіїввугілля" про стягнення 479 404 грн 40 коп.,
УСТАНОВИВ: У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Донбаська вугільна компанія" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до державного підприємства "Макіїввугілля" про стягнення 154 114 грн 24 коп. інфляційних втрат і 325 290 грн 16 коп. річних з підстав прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідач позов не визнав.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30 липня 2013 року (суддя Н. Величко), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 5 листопада 2013 року, у позові відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Донбаська вугільна компанія" просить рішення та постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 512, 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, статей 22 і 43 Господарського процесуального кодексу України та направити справу на новий розгляд.
Державне підприємство "Макіїввугілля" проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Господарськими судами встановлено, що на умовах договору від 7 липня 2010 року № 165 на переробку рядового вугілля, приватне акціонерне товариство "Луганська вугільна компанія" збагачувало вугілля державному підприємству "Макіїввугілля".
У травні 2011 року виконавець повідомив замовника про заміну кредитора у зобов'язанні та обов'язок сплатити борг у розмірі 2 961 441 грн 73 коп. новому кредитору - товариству з обмеженою відповідальністю "Донбаська вугільна компанія" з підстав укладання договору від 5 травня 2011 року № 634/05 про відступлення права вимоги.
Рішенням від 21 грудня 2011 року господарського суду Донецької області у справі № 24/310 стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаська вугільна компанія" суму боргу в розмірі 2 961 441 грн 73 коп.
З підстав невиконання боржником грошового зобов'язання, кредитор звернувся до господарського суду про стягнення інфляційних втрат у розмірі 154 114 грн 24 коп. та річних у сумі 325 290 грн 16 коп. за період з 29 листопада 2010 року до 1 червня 2013 року.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач невірно обрав підставу позову.
Переглядаючи рішення, апеляційний суд змінив мотиви його винесення, дійшовши висновку про те, що у позові слід відмовити з мотивів недоведеності позовних вимог в частині визначення в розрахунку конкретних дат початку виникнення у відповідача саме перед позивачем прострочення виконання грошового зобов'язання.
З такими висновками господарських судів погодитися не можна.
За змістом статті 514 Цивільного кодексу України (далі - Кодекс) при цесії припускається, якщо інше прямо не встановлено договором або законом, перехід усіх за умовами та за обсягом тих прав, які належать первісному кредитору і до складу таких прав входять додатково існуючі до моменту передавання субсидіарні права. Договір від 5 травня 2011 року № 634/05 про відступлення права вимоги не встановлює обмежень як прав нового кредитора, так і обов'язку боржника щодо відповідальності останнього за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
Рішенням від 21 грудня 2011 року у справі № 24/310 господарського суду Донецької області, яке набрало законної сили, встановлено факт прострочення боржником виконання грошового зобов'язання за договором від 7 липня 2010 року № 165 та присуджено до стягнення лише суму боргу. Докази про його сплату в матеріалах справи відсутні.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору від 7 липня 2010 року № 165, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Кодексу.
Отже висновок місцевого господарського суду про те, що позивач набув права вимоги внаслідок невиконання відповідачем судового рішення є помилковим, оскільки за змістом частини 5 статті 11 Кодексу, на яку послався суд як на підставу відмови в задоволенні позову, цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.
Рішення є мотивованим, якщо підстави на яких воно базується, зазначені належним чином і судом висловлена позиція стосовно усіх доречних і важливих аргументів сторони.
Договором від 7 липня 2010 року № 165 на переробку рядового вугілля було погоджено, що замовник сплачує послуги виконавця упродовж 120 календарних днів з дати підписання акта виконаних робіт (підпункт 5.2. пункту 5 договору).
Позивач стверджує, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання з 29 листопада 2010 року і на підтвердження своїх доводів подав господарському суду копії цих актів. Зазначеним доказам господарський суд апеляційної інстанції правової оцінки не дав і, не заперечуючи суб'єктивного права позивача, прийняв невмотивовану постанову.
Неправильне застосування господарськими судами статей 11, 514 і 625 Кодексу зумовлює скасування судових рішень в даній справі та її передачу на новий розгляд.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаська вугільна компанія" задовольнити.
Сервисы для юристов