Постанова ВГСУ від 14.09.2016 року у справі №910/3264/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року Справа № 910/3264/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДА 2" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 у справі № 910/3264/16 Господарського суду м. Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "РАДА 2" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" провизнання права

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаГіневська-Фареник М.О. - - відповідачаГогітідзе В.Ф.

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2016 року Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДА 2" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція", в якій просило суд визнати право позивача на зарахування відповідачем сплачених коштів у розмірі 234115,77 грн. за платіжними дорученнями: № 650 від 17.10.2013, № 2378 від 30.09.2014, № 839 від 28.10.2013, № 894 від 31.10.2013, № 1474 від 28.03.2014, № 1251 від 30.01.2014, № 893 від 31.10.2013, № 2145 від 28.08.2014, № 2033 від 29.07.2014, № 1799 від 29.05.2014, № 1613 від 24.04.2014, № 784 від 27.06.2014 за період з 01.11.2012 по 01.05.2013.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно вказаних платіжних доручень грошові кошти мають бути зараховані відповідачем у рахунок погашення боргу позивача, що виник за вказаний період і встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2013 у справі № 910/11433/13.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.03.2016 (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 (у складі головуючого судді Дарміна М.О., суддів: Березкіної О.В., Подобєда І.М.) в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішеннями судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "РАДА 2" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати повністю та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.07.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція", як енергопостачальною організацією, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 2", як покупцем, укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 450413.

За умовами цього договору, енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити оплату за нього на умовах цього договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2013 у справі № 910/11433/13, яке набрало законної сили, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" 247 650,72 грн. боргу, 12 216,89 грн. пені, 2 448,27 грн. 3 % річних 261,12 грн. інфляційних втрат, 5 351,54 грн. судового збору. Підставою для прийняття такого судового рішення став висновок суду про невиконання відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 2" грошового зобов'язання за період з 01.11.2012 по 01.05.2013.

При розгляді даної справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем перераховано відповідачу кошти за теплову енергію на підставі платіжних доручень: № 650 від 17.10.2013 в сумі 17 799,85 грн., № 839 від 28.10.2013 в сумі 18 006,35 грн., № 893 від 31.10.2013 в сумі 50 000,00 грн., № 894 від 31.10.2013 в сумі 20 000,00 грн., № 1251 від 30.01.2014 в сумі 18 000,00 грн., № 1474 від 28.03.2014 в сумі 18 006,35 грн., № 1613 від 24.04.2014 в сумі 18 006,35 грн., № 1799 від 29.05.2014 в сумі 18 006,35 грн., № 784 від 27.06.2014 в сумі 18 006,35 грн., № 2033 від 29.07.2014 в сумі 18 006,35 грн., № 2145 від 28.08.2014 в сумі 18 006,35 грн., № 2378 від 30.09.2014 в сумі 2 271,47 грн.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач відмовився зараховувати отримані кошти в рахунок погашення боргу за період з 01.11.2012 по 01.05.2013 згідно рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/11433/13 від 16.08.2013, яке набрало законної сили.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, відповідач послався, зокрема, на те, що сплачені позивачем кошти в погашення поточного боргу за спірний період зараховані частково відповідно до умов договору.

Висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову колегія вважає достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В п.п. 6.7., 6.7.1. договору сторони узгодили, що при здійсненні розрахунків за спожиту теплову енергію покупець обов'язково повинен зазначити у платіжному дорученні номер договору на постачання теплової енергії, а також місяць та рік, в якому була поставлена теплова енергія, що оплачується покупцем. У разі невиконання покупцем умов, зазначених у п. 6.7. даного договору, грошові кошти отримані згідно платіжного доручення, де не вказані рік та місяць, за який здійснюється платіж, зараховуються енергопостачальною організацією як сплата за теплову енергію, оплата вартості якої прострочена споживачем найдовше (оплата за минулі періоди).

Судом першої інстанції встановлено, що в платіжних дорученнях, на які посилається позивач, не зазначено місяць та рік, в якому була поставлена теплова енергія, що оплачувалась позивачем, що не відповідає умовам п. 6.7. договору, тому відповідач має право у відповідності до вимог п. 6.7.1. договору зараховувати сплачені позивачем кошти в рахунок погашення боргу за будь-який період.

Згідно ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, заявляючи позов про визнання права на зарахування відповідачем сплачених коштів, позивач фактично намагається через суд у примусовому порядку зобов'язати кредитора (відповідача) прийняти як належно виконану боржником оплату вартості поставленої теплоенергії у період з 01.11.2012 по 01.05.2013 і тим самим встановити факт припинення виконанням зобов'язань за рахунок раніше здійснених боржником платежів.

Враховуючи те, що невиконання боржником грошових зобов'язань на загальну суму 234 115, 77 грн. у вказаний період було підтверджено судовим рішенням у справі № 910/11433/13, яке набрало законної сили, у спорі між цим ж сторонами, а спосіб захисту, з яким боржник звернувся до суду у даній справі не відповідає змісту наявних у позивача прав і фактично зводиться до переоцінки доказів, які вже були предметом судового розгляду у іншому спорі між тими ж сторонами, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позову.