ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2014 року Справа № 914/4419/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Карабаня В.Я.,
суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.,
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: у засідання не прибули,
від відповідача: у засідання не прибули,
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2014р.
у справі №914/4419/13 Господарського суду Львівської області
за позовом Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ"
про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" про визнання недійсним укладеного між сторонами договору поставки від 08.12.2011р. №ЦХП-05-00312-01.
Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Рим Т.Я.) від 25.12.2013р., яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2014р. (колегія суддів у складі: Марко Р.І., Бойко С.М., Бонк Т.Б.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись в вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, заявив вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, а також задоволення позову новим рішенням.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між сторонами у справі укладено договір поставки №ЦХП-05-00312-01 від 08.12.2011р., за умовами якого відповідач (постачальник) зобов'язався поставити та передати у власність, а позивач (покупець) - прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, що є невід'ємною частиною договору.
Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач заявив вимоги про визнання недійсним названого договору поставки, посилаючись на порушення вимог щодо письмової форми правочину з огляду на обставини його підписання з боку відповідача керівником з використанням факсимільного підпису всупереч вимогам ч. 3 ст. 207 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
При цьому недодержання ч. 4 ст. 203 ЦК України щодо вчинення правочину у формі, встановленій законом, не визначено ст. 215 цього Кодексу підставою його недійсності.
У силу ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Тобто недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише у разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема, статтями 547, 981, 1055, 1059, 1107 ЦК України.
Факт укладання та виконання спірного договору встановлений судами першої та апеляційної інстанції на підставі наданих сторонами доказів, що підтверджують вчинення сторонами відповідних дій: поставку продукції відповідачем, прийняття цієї продукції позивачем та часткову оплату ним поставленої продукції. Натомість, позивачем відповідними доказами не доведено обставин використання відповідачем або невідомою особою факсимільного відтворення підпису при підписанні спірного в справі договору.
Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем наявності обставин, з якими ст. 215 ЦК України пов'язує недійсність правочину. Відтак судова колегія не вбачає підстав для скасування судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Сервисы для юристов