Постанова ВГСУ від 14.05.2014 року у справі №914/4017/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 року Справа № 914/4017/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П., Губенко Н.М., Іванової Л.Б. (доповідач),розглянувши касаційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства "Укрметалцентр"на рішення та постановуГосподарського суду Львівської області від 26.11.2013 Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 у справі№ 914/4017/13 Господарського суду Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Техметал"до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Укрметалцентр"простягнення в сумі 53302,82 грн.за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техметал" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Укрметалцентр" про стягнення суми заборгованості за поставлену металопродукцію в розмірі 39000,00 грн., трьох процентів річних у розмірі 591,67 грн., штрафу у розмірі 8977,81 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 4733,34 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.11.2013 у справі № 914/4017/13 (суддя Ділай У.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 (колегія суддів у складі: головуючого судді Юрченка Я.О., суддів Давид Л.Л., Данко Л.С. ), позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Укрметалцентр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техметал" 39000,00 грн. основного боргу; штраф в розмірі 8977,81 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 4733,34 грн., всього 52711,15 грн.; 1701,40 грн. судового збору; в частині стягнення 591,67 грн. 3% річних в позові відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Приватне виробничо-комерційне підприємство "Укрметалцентр" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 у справі № 914/4017/13, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову в частині стягнення 3% річних в сумі 501,92 грн., штрафу в сумі 8977,81 грн., процентів за користування коштами в сумі 4015,31 відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 03.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техметал" (далі - постачальник) та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Укрметалцентр" (далі - покупець) було укладено Договір поставки № 6 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити металопродукцію (далі - Товар) на умовах та в строки, встановлені цим Договором, а відповідач зобов'язався прийняти Товар та оплатити його вартість на умовах договору (п. 1.1., 1.2. договору).

Згідно із п. 1.4. договору ціна, кількість, асортимент, терміни постачання товару та інші умови за згодою сторін, обумовлюються сторонами в додатках до даного договору (специфікаціях) для кожної партії окремо. Ціна, кількість, асортимент товару може бути також погоджено сторонами шляхом підписання видаткової накладної згідно якої покупець отримуватиме товар від постачальника, без попереднього укладення додатку (специфікації).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що терміни поставки партії товару можуть бути узгоджені сторонами у відповідному додатку. Якщо такий додаток не укладався - вважається, що постачальником дотримано терміни поставки товару при отриманні покупцем відповідної партії товару та підписанні сторонами відповідної видаткової накладної. Перехід права власності на товар відбувається в момент його передачі постачальником покупцю, що оформляється видатковою накладною (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 4.1 договору вартість кожної партії товару, що поставляється згідно з цим договором, визначається окремими видатковими накладними.

Як передбачено п. 4.4 договору, розрахунки за кожну партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару від постачальника.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач отримав товар згідно накладної № 2456 від 27.05.2013 на суму 106802,86 грн. Поставлений товар відповідачем був оплачений частково, у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент подання позову становить 39000,00 грн.

У зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати поставленого товару, позивачем на підставі п.п. 6.5., 6.6. договору, ст. 625 Цивільного кодексу України нарахований штраф у розмірі 8977,81 грн., проценти річні у розмірі 591,67 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 4733,34 грн.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачено ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.6. договору встановлено, що за весь час прострочення покупцем свого грошового зобов'язання постачальник вправі вимагати оплати процентів за користування покупцем коштами. Розмір таких процентів становить 24% річних.

Суди попередніх інстанцій, виходячи з вищенаведених норм законодавства та умов договору, встановивши факт порушення відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого товару та перевіривши правильність нарахування штрафу та процентів за користування коштами, дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, про часткове задоволення позову.

При цьому, враховуючи положення пункту 1.4. договору, яким передбачено можливість погодження сторонами ціни, кількості, асортименту товару шляхом підписання видаткової накладної без попереднього укладення додатку (специфікації) до договору, господарські суди першої та апеляційної інстанції правомірно відхилили доводи відповідача щодо неукладеності договору поставки № 6 від 03.01.2013 та позадоговірного характеру поставки товару за накладною № 2456 від 27.05.2013.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.