Постанова ВГСУ від 14.04.2014 року у справі №905/2361/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року Справа № 905/2361/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.за участю представників: від позивача:Шульженко Д.Ю., дов. б/н від 17.02.2014р.;від відповідача:Купенко М.С., дов. б/н від 28.03.2014р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.10.2013р.у справі господарського суду№905/2361/13 Донецької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів "Донбасшляхбуд"до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"провизнання недійсним договоруВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 23.09.2013р. (складене 30.09.2013р.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.10.2013р. у справі №905/2361/13 позовні вимоги - задоволені. Визнано недійсним укладений між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" та Відкритим акціонерним товариством "Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів "Донбасшляхбуд" іпотечний договір №2 від 23.01.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 23.01.2008р. за №261.Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.03.2013р. вищезазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду у новому складі судової колегії: головуючий суддя - Прокопанич Г.К., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 14.04.2014р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 23.01.2008р. між позивачем (позичальник) та відповідачем (кредитодавець) укладений кредитний договір №2, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування (на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання) грошові кошти у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 25 625 200,00грн. з процентною ставкою за користування 15% річних та строком остаточного повернення кредиту - 29.05.2009р. включно.

Додатковими угодами №№1-9 сторонами вносились зміни до вищезазначеного кредитного договору в частині збільшення процентної ставки за користування кредитом та корегування строків і умов його повернення.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.01.2008р. між цими ж сторонами оформлено іпотечний договір №2, предметом якого є майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва, а саме - 16 поверховий 58 квартирний житловий будинок по вул. Набережній у Ворошиловському районі м. Донецька, загальною площею 10 906,10кв.м., з якої житлова площа складає 7 812,20кв.м., площа офісних приміщень та паркінгу - 2 027,60кв.м. Після завершення будівництва вищезазначеного житлового будинку - збудований житловий будинок залишається предметом іпотеки на умовах цього договору.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Приписами ст. 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір повинен містити, зокрема, таку істотну умову як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на час укладення оскаржуваного договору) предметом іпотеки може бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

В той же час, згідно вимог ст. 16 Закону України "Про іпотеку", передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва.

Також, п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" передбачав, що іпотечний договір повинен містити таку істотну умову, як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані.

Частина 2 ст. 18 цього ж Закону окремо передбачала, що у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Оскільки у даному випадку йдеться мова про майнові права то, з урахуванням того, що законодавець розрізняє різні за своїм змістом майнові права - право власності, право володіння, право користування, тощо (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень"), договір повинен містити опис майнового права, тобто конкретний його вид.

Як вже зазначалось вище, предметом оскаржуваного договору є майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва.

Тобто у договорі відсутній опис переданого майнового права, тоді як таким описом не може вважатись опис майна, яке має бути збудоване іпотекодавцем, оскільки він є описом майбутнього об'єкту, а не характеристикою майнового права, як того вимагає закон.

Отже, господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши оскаржуваний спірний договір вірно зазначили, що зі змісту останнього не вбачається, які саме майнові права на об'єкт є предметом договору.

Беручи до уваги вищевикладене місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки господарські суди попередніх інстанцій в порядку ст.ст. 43, 47, 33, 34, 35, 43, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.