Постанова ВГСУ від 13.12.2016 року у справі №23/5005/9560/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 23/5005/9560/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2016у справі№ 23/5005/9560/2012 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомКомунального підприємства "Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства"доДержавного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод"простягнення заборгованості

за участю представників: позивача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)відповідачаСенченко Ю.М., предст., дов. від 20.12.2013

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" звернулось до господарського суду із позовом, в якому просило стягнути з Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" заборгованість у сумі 40650,30 грн. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо здійснення розрахунків за водопостачання.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що здійснював належним чином оплату за водопостачання відповідно до показів приладу обліку, встановленого належним чином відповідачем на виконання умов договору; спірне нарахування здійснено за показами контрольного приладу, встановленого позивачем.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Під час нового розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" 468661,31 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2016 (судді: Мартинюк С.В. - головуючий, Соловйова А.Є., Ніколенко М.О.) позов задоволено; стягнуто з Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" на користь Комунального підприємства "Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" заборгованість у розмірі 468661,31 грн., судовий збір у сумі 6902,19 грн., в доход Державного бюджету України судовий збір у сумі 2471,03 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2016 стягнуто з Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" на користь Комунального підприємства "Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" 19968 грн. витрат за проведення експертизи.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 (судді: Пархоменко Н.В. - головуючий, Верхогляд Т.А., Кузнецов В.О.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обгрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Державне підприємство "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу направити на новий розгляд. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог; всупереч приписам статей 4-2 та 4-3 Господарського процесуального кодексу України не створили сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, не взяли до уваги заперечення відповідача щодо висновку експерта, як сумнівного, та лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція судових експертиз" від 13.06.2016; суд апеляційної інстанції не врахував клопотання відповідача про призначення повторної експертизи; водночас суди обґрунтували свої рішення змістом висновку експертизи, який не є належним доказом у розумінні приписів статей 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, та за наявності повідомлень про підробку висновку.

В судовому засіданні відповідач підтримав доводи касаційної скарги.

Позивач надіслав заяву та просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення у справі залишити без змін; просив касаційну скаргу розглянути за відсутності його представника.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що Комунальне підприємство "Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (постачальник) здійснювало поставку питної води Державному підприємству "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (абоненту) на підставі укладених сторонами договору на поставку питної води № 228-512312 від 13.01.2012, за умовами якого постачальник зобов'язується надавати абонентові послуги з постачання питної води, відповідно до "Правил користування системами централізованого комунального водопостачання в населених пунктах України", затверджених Міністерством з питань житлово-комунального господарства Україні наказом № 190 27.06.2008, зареєстрованих Міністерством юстиції України 07.10.2008 № 936/15627 (далі - Правила користування) і іншими нормами чинного законодавства Україні, які регулюють правовідносини, що виникають за даною угодою, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору. Умовами вказаних вище договорів передбачено, що ціна послуг водопостачання визначається тарифами, затвердженими згідно з рішенням Виконавчого комітету Павлоградської міської ради № 857 від 17.10.2011, тарифи на послуги водопостачання встановлюються уповноваженими на те органами, згідно чинному законодавству і не підлягають узгодженню сторонами цього договору, а також передбачений обов'язок абонента здійснювати оплату спожитої води та наданих послуг.

Облік питної води, що відпускається, здійснюється постачальником і абонентом вимірювальними приладами, які занесені в Державний реєстр і пройшли державну метрологічну атестацію (пункт 5.1 договорів).

Для контролю витрати води постачальник має право встановити контрольні прилади обліку на введених у абонента з тривалістю роботи таких приладів не менше 15-ти днів (пункт 5.8 договору).

Суд також установив, що розрахунок використання питної води за договором проводився відповідачем за показаннями комерційного приладу обліку ДП "НВО "ПХЗ", перевірений у встановленому порядку згідно з Правилами та опломбований представником позивача, про що зазначено в пункті 6 додатку до договору.

Комунальне підприємство "Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" на підставі показань контрольного приладу обліку (лічильника MWN-200) нарахувало відповідачу вартість різниці між об'ємами води за показами лічильника позивача та відповідача за період з січня 2012 року по листопад 2014 року у сумі 468661,31 грн.

За висновками експерта причиною відмінностей показань приладу обліку позивача та відповідача є відмінна чутливість приладів обліку, а найбільш достовірними слід вважати показання контрольного лічильника позивача.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд зазначав, що, враховуючи як висновки експерта, так і положення договору, позивач вірно звернувся з позовом про стягнення різниці між об'ємами води за показами лічильників позивача та відповідача.

Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції додатково з'ясував, що правовідносини сторін регулювалися договорами № 228-512312 від 13.01.2012 та № 1228-512612 від 24.12.2012, водночас, погодився з висновками місцевого господарського суду, вказавши, що нарахування за показаннями контрольного приладу обліку здійснено позивачем відповідно до Правил користування, про обов'язковість застосування яких зазначено в договорі на поставку питної води, а зауваження відповідача до висновку судової експертизи не спростовують його правильності та достовірності; докази наявності судового вироку щодо службового підроблення підпису експерта відсутні.

Судова колегія зазначає, що цивільні зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів.