ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2015 року Справа № 910/19454/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Гончарука П.А.(доповідач),
Суддів Кондратової І.Д.,
Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на рішення господарського суду міста Києва від 27 жовтня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 січня 2015 року у справі №910/19454/14 за позовом Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району м. Києва про стягнення 1 172,10 грн.,-
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2014 року Київське міське відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району м. Києва 1 172,10 грн. матеріальної шкоди, завданої позивачу необґрунтованою видачею працівником відповідача листка непрацездатності.
Рішенням господарського суду м. Києва від 27 жовтня 2014 року у справі №910/19454/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 січня 2015 року, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 3 серпня 2012 року головним спеціалістом Лівобережної міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності проведено перевірку обґрунтованості видачі Центральною районною поліклінікою Деснянського району м. Києва листка непрацездатності АБШ №119444 на ім'я Бондаренка С.А., за результатами якої було складено відповідну довідку, в якій зазначено, що листок непрацездатності АБШ №119444, в порушення п. 1.7 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ від 13.11.2001 року № 455 та п.п. 1.3., 5.1.5., 5.1.9., 5.3.4. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом МОЗ від 09.04.2008 року № 189 був безпідставно продовжений.
Посилаючись на встановлені у зазначеній довідці порушення та на те, що вказаний листок непрацездатності АБШ №119444 був сплачений за місцем роботи застрахованої особи за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, позивач, посилаючись на положення ст.ст. 1166, 1172 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача 1 172,10 грн. матеріальної шкоди, завданої позивачу необґрунтованою видачею працівником відповідача листка непрацездатності.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач, як лікувальна установа, яка видає листки непрацездатності, не є суб'єктом правовідносин щодо виплати коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у порядку надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, а позивач в даному випадку не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, і тому, не набув права зворотної вимоги до винної особи.
Зазначені висновки судів попередніх інстанцій є вірними враховуючи наступне.
Норми матеріального права, зокрема, пп.пп. "а","б" п. 3 ч. 1 ст. 2 та ч.ч. 2, 3 ст. 6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" не визначають лікувальні установи, які видають листки непрацездатності як суб'єктів такого страхування.
Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Ст.ст. 1, 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" передбачає матеріальне забезпечення громадян, зокрема, у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, за рахунок яких в подальшому, відповідно до ч. 1 ст. 50 зазначеного Закону, призначаються та надаються за основним місцем роботи матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зазначена норма міститься у главі 82 Цивільного кодексу України й регулює відносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи у разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.
Здійснення позивачем матеріального забезпечення застрахованої особи на час її тимчасової непрацездатності не є шкодою в розумінні ст. 1166 Цивільного кодексу України, а тому позивач не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, а отже, не набуває права зворотної вимоги до винної особи згідно ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України.
Висновки попередніх судових інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.
Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні відповідачем вказаних положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.
Інші твердження касаційної скарги зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції касаційної інстанції, при цьому, такі твердження дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції була надана відповідна правова оцінка.
З огляду на викладене, постановлені у справі оскаржувані судові рішення слід залишити в силі.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 27 жовтня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 січня 2015 року у справі №910/19454/14 - без змін.
Сервисы для юристов