ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2017 року Справа № 905/2105/16
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Малетича М.М.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (головуючий суддя Зубченко І.В., судді Ломовцева Н.В., Татенко В.М.)на рішенняГосподарського суду Донецької області від 14.09.2016 (суддя Паляниця Ю.О.) у справі№905/2105/16 Господарського суду Донецької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доОбласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго"простягнення 137.149.380,58 грн.,за участю представників: позивачаПронюк В.Я.,відповідачане з'явились,
В С Т А Н О В И В:
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом про стягнення з відповідача 137.149.380,58 грн., в т.ч. 483.940,09 грн. пені, 126.981.349,03 грн. інфляційних втрат та 9.684.091,46 грн. 3% річних.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.09.2016 у справі №905/2105/16, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2016, позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" пеню в розмірі 241.970,05 грн., інфляційні втрати в розмірі 114.302.921,15 грн. та 3 % річних в розмірі 9.684.091,46 грн.
Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою частково, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні 241.970,05 грн. пені скасувати і прийняти нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору безпідставно зменшили розмір пені, заявленої позивачем до стягнення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - продавець) та Обласним комунальним підприємством "Донецьктеплокомуненерго" (далі - покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу №13/2794-БО-6 (далі - договір).
Відповідно до умов п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2 газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та іншими споживачами.
За приписами п. 2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 19.12.2013) продавець передає покупцеві з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 51796,924 тис. куб. м.
Пунктом 5.2 правочину сторони узгодили, що до сплати за 1000 куб. м газу належить 4.661,74 грн. з ПДВ. Додатковою угодою № 1 від 15.07.2013 сторонами вносились зміни до зазначеного пункту договору, внаслідок чого ціна на газ з 01.07.2013 становила 4.588,54 грн. з ПДВ.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1).
На виконання умов договору в період з січня по грудень 2013 року сторонами підписано акти прийому-передачі природного газу (з урахуванням послуги на транспортування) на загальну суму 227.141.807,97 грн.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.06.2015 у справі №908/2743/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.08.2015 та постановою Вищого господарського суду від 17.11.2015, стягнуто з Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 162.842.324,84 грн. основного боргу, 6.244.696,19грн. пені, 17.531.207,71 грн. інфляційних втрат, 4.244.798,20 грн. 3% річних.
З огляду на те, що після прийняття рішення у справі № 908/2743/15 відповідач за отриманий протягом січня - грудня 2013 року газ у повному обсязі не розрахувався (борг складає 162.842.324,84 грн.), позивач здійснив нарахування пені, 3% річних та інфляційних за періоди, які не були предметом розгляду у справі № 908/2743/15, та звернувся з відповідним позовом до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Оскільки рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2015 у справі № 908/2743/15 набрало законної сили, суди правильно відзначили, що факт виконання позивачем своїх зобов'язань відповідно до умов договору на купівлю-продаж природного газу №13/2794-БО-6 від 28.12.2012 в період з січня по грудень 2013 року є встановленим.
На момент розгляду справи № 905/2105/16 сума боргу покупця за природний газ, отриманий на підставі договору №13/2794-БО-6 від 28.12.2012 в період з січня по грудень 2013 року, не змінилася (162.842.324,84 грн.).
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2014 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" нарахувало та заявило до стягнення 3% річних в розмірі 9.684.091,46грн. за зобов'язаннями лютого - грудня 2013 року за період з 24.06.2014 по 16.06.2016 (період узгоджується зі змістом рішення Господарського суду Запорізької області від 24.06.2015 у справі №908/2743/15). Судами встановлено, що сума 3 % є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення. Однак, враховуючи обмеження суду розміром позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних судами підставно задоволені лише на визначену позивачем суму - 9.684.091,46 грн.
Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" також заявлені позовні вимоги про стягнення інфляційних в розмірі 126.981.349,03грн. за зобов'язаннями лютого - грудня 2013 року за період з травня 2014 року по квітень 2016 року.
Відповідно до п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Сервисы для юристов