ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2015 року Справа № 911/1535/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.09.2015у справі№ 911/1535/15 Господарського суду Київської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"простягнення 1 462 724,80 грн.
за участю представників сторін від:
позивача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,
відповідача: Кузьмич Т.В. (дов. від 29.12.2014)
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення 1 462 724,80 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань за договорами поставки № 33/13 від 08.08.2013, № 34/13 від 08.08.2013 в частині відмови від купівлі соєвого шроту, ввезеного позивачем в Україну за зовнішньоекономічним контрактом. Внаслідок цього, на думку позивача, останній поніс збитки у вигляді різниці вартості ціни соєвого шроту, яка визначена договорами поставки та суми фактичної ціни реалізованого соєвого шроту іншим контрагентам. При цьому, позивач посилався на приписи статей 22, 525, 615, 625, Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Київської області від 15.06.2015, ухваленим суддею Карпечкіним Т.П., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з обставин своєчасного попередження відповідачем про відмову від придбання у позивача соєвого шроту, з огляду на падіння цін внутрішньому ринку України на цей товар. На переконання суду, зазначене виключає підстави для стягнення збитків у зв'язку із ввезенням у подальшому позивачем на територію України соєвого шроту та реалізацією його іншим контрагентам за ціною нижчою, ніж ціна, визначена договорами поставки. Окрім цього, судом враховано і те, що ввезена позивачем кількість соєвого шроту була реалізована іншим покупцям на суму, що перевищує вартість придбання відповідної кількості товару за зовнішньоекономічним контрактом. При цьому, суд керувався приписами статей 22, 538, 623, 693 Цивільного кодексу України, статей 193, 226 Господарського кодексу України.
Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Баранця О.М. - головуючого, Руденко М.А., Сітайло Л.Г., постановою від 08.09.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на неврахування судами відсутності у позивача можливості правомірними діями, без порушення умов зовнішньоекономічного контракту та без відшкодування збитків іноземному контрагенту відмовитися від ввезення соєвого шроту в Україну, а відтак і запобігти виникненню збитків. Окрім цього, скаржник зазначає про помилкове посилання судів на відсутність за договорами поставки відповідальності позивача за непоставку товару відповідачу у разі неотримання від нього попередньої оплати, позаяк предметом спору є саме відповідальність відповідача, як замовника за односторонню відмову від взятих на себе зобов'язань. При цьому, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 538, 652 Цивільного кодексу України, статті 226 Господарського кодексу України.
На адресу Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" судом отримано клопотання про відкладення розгляду справи, яке залишається колегію суддів без задоволення через обмеженість строків розгляду касаційної скарги, крім того колегія суддів зауважує, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 08.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (покупець) укладено договори поставки №33/13 та №34/13 відповідно до яких постачальник зобов'язалося поставити, а покупець прийняти і оплатити соєвий шрот виробництва Аргентини в кількості 900 та 600 тон відповідно, а всього 1500 тон, за ціною 6 810 грн. з ПДВ за одну тону товару. Відповідно до пункту 4.1. договорів поставка товару здійснюється упродовж 5 календарних днів від дати здійснення попередньої оплати вартості окремої партії товару. При цьому, сторони погодили, що оплата вартості кожної окремої партії товару здійснюється покупцем шляхом 100 % попередньої оплати кожної окремої партії товару упродовж двох календарних днів на підставі рахунку-фактури і згідно з відправленою постачальником телеграмою (пункт 5.1. договорів). Таким чином, за умовами договорів дата поставки товару відліковується саме від моменту отримання постачальником передплати. Також судами установлено, що 16.08.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" уклало з компанією Glarn Invest LLP (Великобританія) зовнішньоекономічний контракт № SМ-2/13, а 28.08.2013 додаткову угоду №1 до нього на поставку в Україну соєвого шроту в кількості 1500 тон +/- 20%. 29.08.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" телеграми про орієнтовну дату поставки товару 31.08.2013 (16 вагонів з соєвим шротом, загальною вагою 900 тон і вартістю 6 129 000 грн., та 11 вагонів з соєвим шротом, загальною вагою 600 тон і вартістю 4 086 000 грн.). 30.08.2013 позивач виставив відповідачу рахунок № 1849 від 29.08.2013 на оплату соєвого шроту в кількості 900 тон на суму 6 129 000 грн. та рахунок № 1848 від 29.08.2013 на оплату соєвого шроту в кількості 600 тон на суму 4 086 000 грн. Установлено судами і те, що в той же день, 30.08.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" відмовилося від купівлі 1500 тон соєвого шроту по ціні 6 810 грн. за тону. Позивач зазначав, що у зв'язку з падінням цін на соєвий шрот на внутрішньому ринку України та з метою зменшення можливих збитків, пов'язаних з односторонньою відмовою відповідача від виконання своїх зобов'язань, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" ввезло в Україну за зовнішньоекономічним контрактом мінімально можливу кількість соєвого шроту в розмірі 1 140 тон. Позивач вказував на те, що сума реалізації 1 132,58 тон соєвого шроту іншим покупцям склала 6 250 145 грн., в той час, як при реалізації відповідної кількості товару відповідачу за погодженими в договорах цінами, виручка від реалізації мала складати 7 712 869,80 грн. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення 1 462 724,80 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди. Підставою позову визначено порушення відповідачем зобов'язань з оплати товару відповідно до договорів поставки №33/13 та №34/13. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію, передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за приписами якої підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Приписами пункту 4 статті 611 вказаного Кодексу унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Відповідно до частин 1, 2 статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально. За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено, упущена вигода. За приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, при вирішенні даного спору саме на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Відповідач, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини. Збитки це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки і збитків, що настала, при якому протиправність є причиною, а збитки - наслідком. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. За приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суди попередніх інстанцій установили відсутність усіх складових цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків (упущеної вигоди). В процесі розгляду спору суди установили, що за умовами пункту 5 зовнішньоекономічного контракту передбачено погодження ціни товару в окремому інвойсі, строки поставки визначаються за погодженням сторін. Згідно з додатковою угодою № 1 від 28.08.2013 сторони контракту домовились про поставку 1500 тон соєвого шроту упродовж серпня-вересня 2013 року без визначення конкретної дати. Установлено судами і те, що інвойс на спірну партію товару було складено за № 8М-0114 лише 04.09.2013, в той час, як позивач знав про неможливість виконання зобов'язання відповідачем ще 30.08.2013. Згідно з митною декларацією № 500070002/2013/201259 товар поставлено (розмитнено) 29.10.2013 в кількості 1 140 тон соєвого шроту на суму 5 895 476,94 грн. Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Згідно з частинами 3, 4 статті 538 Цивільного кодексу України сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Відповідно до приписів статті 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Таким чином, оскільки відповідач своєчасно попередив позивача про неможливість виконання зобов'язання, проте, позивач не скористався правом на припинення поставки, відповідач вважається таким, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо недопущення порушення прав позивача. Крім того, судами установлено, що ввезена позивачем кількість соєвого шроту була реалізована за реальними ринковими цінами іншим покупцям всього на суму 6 250 145 грн., що перевищує вартість придбання відповідної кількості товару за контрактом. З огляду на що, позивач не поніс додаткових втрат. Враховуючи те, що суди попередніх інстанцій не установили обставин, з якими законодавство пов'язує відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, колегія суддів погоджується з відмовою суду у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки вони спростовується обставинами установленими судами попередніх інстанцій та стосується переоцінки доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. За таких обставин справи, відсутні підстави для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги скаржника.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 у справі № 911/1535/15 Господарського суду Київської області залишити без змін.
Головуючий суддя: Т. Добролюбова
Судді: Т. Гоголь
В. Швець
Сервисы для юристов