Постанова ВГСУ від 12.08.2014 року у справі №927/306/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2014 року Справа № 927/306/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Куровського С.В.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз"на постанову та рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 року господарського суду Чернігівської області від 14.04.2014 рокуу справі господарського суду № 927/306/14 Чернігівської областіза позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз"до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз"про стягнення 767 351, 47 грн. у судовому засіданні взяли участь представники:

Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз": Бордакова Т.О. (довіреність №18/3416 від 19.11.2013 року),Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз": Овсепян Т.М. (довіреність №юр-599/д від 03.12.2013 року).ВСТАНОВИВ :

07.03.2014 року, шляхом направлення поштового відправлення, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" (далі - позивач) звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" (далі - відповідача) про стягнення 767 351, 47 грн. (237 410, 46 грн. інфляційних втрат та 529 941, 01 грн. - 3% річних), нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв'язку з несплатою відповідачем 5 882 860, 84 грн. основного боргу, 3 016 197, 51 грн. інфляційних втрат, 940 935, 38 грн. 3% річних та судових витрат на суму 1 818 грн., стягнених на користь позивача на підставі рішення господарського суду Чернігівської області від 06.12.2007 року у справі №2/223(4/34/2(12/184-10293/21) (а.с. 2 - 18).

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 13.03.2014 року порушено провадження у справі №927/306/14 за цим позовом, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.04.2014 року, яке ухвалою суду від 01.04.2014 року відкладено на 10.04.2014 року; у судовому засіданні від 10.04.2014 року оголошено перерву до 14.04.2014 року (а.с. 1, 54 - 55, 70 - 71).

10.04.2014 року відповідачем подано до господарського суду заяву про застосування наслідків сплаву позовної давності за вимогами позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних за лютий та початок березня 2011 року (вх. №7695) (а.с. 68 - 69).

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 14.04.2014 року (суддя Скорик Н.О.) позов задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача 182 819, 36 грн. інфляційних нарахувань, 512 979, 20 грн. річних та 13 915, 97 грн. судового збору, в решті позову відмовлено (а.с. 74 - 79). Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК України на суму основного боргу, стягненого з відповідача за рішенням господарського суду Чернігівської області від 06.12.2007 року у справі №2/223(4/34/2(12/184-10293/21), однак, зменшив суму позовних вимог, що підлягає стягненню на користь позивача, застосувавши до спірних правовідносин за клопотанням відповідача наслідки спливу позовної давності, та здійснив власний арифметичний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, врахувавши те, що 28.01.2014 року відповідачем перераховано позивачу 117 142, 78 грн. в рахунок оплати заборгованості, стягненої за рішенням господарського суду від 06.12.2007 року у справі №2/223(4/34/2(12/184-10293/21).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 14.04.2014 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судові витрати покласти на позивача. Скаржник зазначив про неправильне застосування судом першої інстанції норм законодавства України про банкрутство та законодавства, що визначає діяльність підприємств паливно-енергетичного комплексу, а також про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 14.04.2014 року у даній справі - без змін з тих же підстав (а.с. 108 - 117).

Не погоджуючись з винесеною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 26.06.2014 року та рішення суду першої інстанції від 14.04.2014 року, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, положень Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року), статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року), статей 37, 39 Закону України "Про виконавче провадження", статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

На думку заявника касаційної скарги, виходячи з положень частини 3 статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року, з моменту введення мораторію на задоволення вимог кредиторів ухвалою господарського суду Чернігівської області від 03.01.2013 року у справі №927/21/1б/13 про банкрутство підприємства-відповідача, до боржника (відповідача у даній справі) не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання ним грошового зобов'язання перед позивачем та 3% річних від простроченої суми, тому висновки судів першої та апеляційної інстанції про часткове задоволення позову є помилковими.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 року та рішення господарського суду Чернігівської області від 14.04.2014 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, тому кредитор не позбавлений права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Така правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України №10/25 від 20.12.2010 року, №12/207 від 14.11.2011 року, №37/64 від 23.01.2012 року.

Статтями 256, 257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Чернігівської області від 06.12.2007 року у справі №2/223(4/34/2(12/184-10293/21), залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, задоволено позовні вимоги ВАТ "Укрнафта", правонаступником якого є ПАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", стягнено з ВАТ "Чернігівгаз", правонаступником якого є ПАТ по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз", на користь позивача 5 882 860, 84 грн. основного боргу (як курсової різниці валют відносно до моменту поставки газу кредитором боржнику у 1997 - 1998 роках), 3 016 197, 51 грн. інфляційних втрат, 940 935, 38 грн. 3% річних, 1 700 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 16.07.2008 року господарським судом Чернігівської області видано наказ на виконання зазначеного рішення суду, який пред'явлено до виконання (а.с. 12-13, 14, 61-63, 64-66).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ухвалою господарського суду Чернігівської області від 27.12.2013 року виконання рішення господарського суду від 06.12.2007 року у справі №2/223(4/34/2(12/184-10293/21) розстрочено на 84 місяці, починаючи з січня 2014 року, зі стягненням з боржника (відповідача у даній справі) щомісячно 117 142, 78 грн., а в останній місяць строку - 117 142, 99 грн. (а.с. 32 - 33).

Суди встановили, що на виконання зазначеної ухвали про розстрочення виконання рішення господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості, у січні 2014 року відповідачем сплачено на користь позивача 117 142, 78 грн., що підтверджується платіжним дорученням №656 від 28.01.2014 року (а.с. 29).