ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2014 року Справа № 908/4206/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кота О.В.,суддівКочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу концерну «Міські теплові мережі» в особі філії концерну «Міські теплові мережі» Орджонікідзевського районуна постановуДонецького апеляційного господарського суду від 25.03.2014у справі№ 908/4206/13 господарського суду Запорізької областіза позовомконцерну «Міські теплові мережі» в особі філії концерну «Міські теплові мережі» Орджонікідзевського районудотовариства з обмеженою відповідальністю «Уліс-тур»,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "АТ-Комп",простягнення 73 776, 32 грн.за участю представників сторін:
від позивача: не з'явились
від відповідача: не з'явились
від третьої особи: не з'явились
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2013 року концерн «Міські теплові мережі» в особі філії концерну «Міські теплові мережі» Орджонікідзевського району звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Уліс-тур» про стягнення вартості безпідставно набутої теплової енергії за період з грудня 2010р. по квітень 2012р., з жовтня 2012р. по квітень 2013р. в сумі 73 776, 32 грн.
В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідач відповідно до ст. 1212, ч. 2 ст. 1213 ЦК України має відшкодувати вартість поставленої йому позивачем теплової енергії, як такої, що була набута та спожита відповідачем безпідставно, з огляду на те, що договір на постачання теплової енергії між сторонами не укладався.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.02.2014 (суддя Хуторний В.М.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.03.2014 (колегія суддів у складі: Діброва Г.І. - головуючий, Бойченко К.І., Стойка О.В.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 12.02.2014 - без змін.
При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33, 34 ГПК України фактів підключення та відключення теплопостачання у приміщення відповідача та споживання останнім теплової енергії, тобто не довів факту набуття відповідачем без належних правових підстав майна за рахунок позивача, а тому, за висновком судів, положення статей 1212, 1213 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а наданий позивачем розрахунок боргу не підтверджує обсяг та вартість фактично спожитої відповідачем теплової енергії у спірний період, оскільки містить формули, які використані позивачем без будь-якого їх нормативного (методичного) обґрунтування, без посилання на джерело застосованих формул.
В касаційній скарзі концерн «Міські теплові мережі» в особі філії концерну «Міські теплові мережі» Орджонікідзевського району просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального.
Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Улісс-тур» є власником нежитлових приміщень №№ 20-22, 27-29, 39-41, 43-45, 88-90, 98-102, 105, 106, загальною площею 346,5 кв.м. житлового будинку № 37 по вул. 40 років Радянської України в м. Запоріжжі.
За твердженням позивача, він неодноразово звертався до відповідача з пропозицією укласти договір купівлі-продажу теплової енергії. Однак, відповідач відповідний договір не уклав. Разом з цим, як зазначав позивач, приміщення, що належать відповідачу на праві власності, опалюються від мереж центрального теплопостачання житлового будинку по вул. 40 років Радянської України, буд. 37 в м. Запоріжжя, у зв'язку з чим в цілях недопущення порушення конституційного права громадян в користуванні теплом і забезпечення збереження їх здоров'я позивач протягом періоду з грудня 2010р. по квітень 2012р. та з жовтня 2012р. по квітень 2013р. на підставі актів приймання-передачі теплової енергії поставив в нежитлові приміщення, що належать відповідачу, теплову енергію на загальну суму 73 776, 32 грн.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про погашення заборгованості за теплову енергію, які були залишені відповідачем без відповіді і виконання. Крім того, позивач направив на адресу відповідача лист №1486/09 від 22.10.2013 з рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії, які не були погоджені та повернуті відповідачем позивачу.
Враховуючи наведене, позивач, керуючись положеннями ст.ст. 1212, 1213 ЦК України звернувся з позовом до господарського суду Запорізької області у даній справі про стягнення з ТОВ «Улісс-тур» вартості безпідставно набутої за період з грудня 2010р. по квітень 2012р. та з жовтня 2012р. по квітень 201р. теплової енергії в сумі 73 776, 32 грн.
Відповідно до п.п. 1, 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Однак, оскаржувані до суду касаційної інстанції рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності таких умов: по-перше, щоб мало місце набуття або зберігання майна; по-друге, щоб набуття або зберігання було здійснено за рахунок іншої особи; по-третє, щоб були відсутні правові підстави для набуття або зберігання майна.
Проте, суди не встановили належним чином факту наявності чи відсутності наведених умов.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій послались на недоведеність фактів підключення та відключення теплопостачання приміщення відповідача, постачання позивачем теплової енергії до цих приміщень та споживання її відповідачем, тобто, за висновком судів, позивач не довів набуття відповідачем без належних правових підстав майна за рахунок позивача.
Однак, такі висновки не ґрунтуються на повному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі, оцінці та дослідженні наявних в матеріалах доказів.
Так, суди не надали оцінку твердженням позивача про те, що приміщення, що належать відповідачу на праві власності, опалюються від мереж центрального теплопостачання житлового будинку по вул. 40 років Радянської України, буд. 37, яка є технічно нероздільною системою; суди не перевірили та не з'ясували, чи дійсно система опалення та гарячого водопостачання нежитлових приміщень ТОВ «Улісс-тур» №№ 20-22, 27-29, 39-41, 43-45, 88-90, 98-102, 105, 106, загальною площею 346,5 кв.м. за адресою: м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, буд. 37 є єдиною з системою опалення та гарячого водопостачання вказаного житлового будинку.
Крім того, поза увагою судів залишились і наявні в матеріалах справи рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 479 від 06.10.2010, № 388 від 25.10.2012 та розпорядження Запорізького міського голови № 207-р від 19.04.2011, № 641р від 17.10.2011, № 165р від 05.04.2012, № 93р від 02.04.2013 щодо визначення початку та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя 2010-2011 років, 2011-2012 років та 2012-2013 років, надані позивачем в обґрунтування факту постачання теплової енергії та як доказ режиму споживання теплової енергії у вигляді опалення. При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованим та передчасним висновок судів попередніх інстанцій про те, що лист комунального підприємства «Ремонтно-експлуатаційне підприємство по обслуговуванню гуртожитків» № 1999 від 22.20.2010 та інформація про подачу у 2012 році теплоносія від котелень філії Концерну «Міські теплові мережі» Орджонікідзевського району до житлових будинків (в т.ч. і житлового будинку № 37 по вул. 40 років Радянської України) (т.1, а.с 88-90) не є належними доказами споживання відповідачем поставленої позивачем теплової енергії.
Сервисы для юристов