ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2017 року Справа № 30/114-07-3159
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на ухвалуОдеського апеляційного господарського суду від 02.02.2017у справі№ 30/114-07-3159 Господарського суду Одеської області за позовомсуб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_5 дотовариства з обмеженою відповідальністю "ЮСТ-СП" провизнання права власності
за участю представників сторін:
скаржника: не з'явився,
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.04.2007 позов суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю "ЮСТ-СП" про визнання права власності задоволено. Визнано за позивачем право власності на нежиле приміщення НОМЕР_1 по Миколаївській дорозі у м.Одесі, загальною площею 82,7 кв.м.
Вказане рішення оскаржено в апеляційному порядку фізичною особою ОСОБА_4, яка не є стороною у справі, в порядку ст. 91 ГПК України.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 провадження у справі припинено на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.
Не погоджуючись з ухвалою Одеського апеляційного господарського суду, ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 скасувати та справу направити на новий розгляд.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Крім того, в пунктах 8, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 "Про незалежність судової влади" встановлено, що звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом; звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу - поза випадками, передбаченим процесуальним законом, розгляду судами не підлягають; оскарження судових рішень допускається у випадках, порядку та з підстав, визначених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.
Тобто, особи, які не є сторонами по справі повинні доводити той факт, що оскаржуване рішення стосується їх прав та обов'язків.
Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не береться до уваги. (Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі №5024/1463/2012).
Звертаючись з апеляційної скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 25.04.2007, гр. ОСОБА_4 обґрунтовувала її тим, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про її права та обов'язки.
На підтвердження доводів апеляційної скарги стосовно того, що рішення Господарського суду Одеської області від 25.04.2007 у справі № 30/114-07-3159 стосується прав та обов'язків ОСОБА_4, остання посилається на те, що нежитлове приміщення, за яким визнано право власності за позивачем перебувало у її одноособовому користуванні та розташоване на земельній ділянці, успадкованій нею після смерті дідуся ОСОБА_6, якому ця земельна ділянка була надана на підставі рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих № 1443 від 06.12.1955, і на момент звернення ОСОБА_5 до суду вони перебували у шлюбі.
Зупиняючи провадження у даній справі на підставі п.1ч.1 ст. 80 ГПК України , суд апеляційної інстанції вказав на те, що у даному випадку скаржник (ОСОБА_4.) не є стороною спірних правовідносин і результат вирішення цього спору не впливає на права та обов'язки останнього. При цьому, апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції від 25.04.2007 не порушує права ОСОБА_4 та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі місцевим судом не вирішувалися, а отже наявності правового зв'язку між скаржником та сторонами у справі не встановлено, тому ОСОБА_4 не має права на апеляційне оскарження рішення суду у даній справі.
Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що посилання апеляційного господарського суду на вищевказану норму процесуального закону є передчасним, оскільки судом не надано належної оцінки доводам ОСОБА_4 щодо порушення її прав та наданих нею документам з яких вбачається, що вона є власником того ж спірного нежитлового приміщення, а також що спірне приміщення знаходиться на земельній ділянці, яка була виділена рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих № 1443 від 06.12.1995 її дідусеві - ОСОБА_6. Крім того, апеляційний господарський суд не звернув увагу на те, що задовольняючи позов суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_5 суд першої інстанції взагалі не з'ясував питання щодо належності йому земельної ділянки на якій розташоване спірне нежитлове приміщення.
Зазначені факти залишилися поза увагою апеляційного господарського суду, який без з'ясування всіх обставин справи припинив провадження на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України.
Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що апеляційним господарським судом було порушено положення ст. 129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, щодо забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, як однієї із основних засад судочинства.
Сервисы для юристов