Постанова ВГСУ від 12.03.2015 року у справі №910/14247/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2015 року Справа № 910/14247/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кота О.В.,суддівКочерової Н.О.(доповідач), Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 у справі№ 910/14247/14 господарського суду міста Києваза позовомзаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі 1) Кабінету Міністрів України, 2) Державної іпотечної установидопублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"простягнення 228 140 524,16 грн

за участю представників сторін:

від позивача-1: Роздобудько С.Г., дов. від 14.01.2015

від позивача-2: Бобкова І.О., дов. від 30.12.2014, Сукманова О.В., дов. від 22.08.2014

від відповідача: Ковалевський А.В., дов. від 05.03.2015,

Кренець О.С., дов. від 05.03.2015

від прокуратури (ГПУ): Савицька О.В., посв. від 13.03.2013

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної іпотечної установи звернувся до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про стягнення 228 140 524,16 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування вимог заступник прокурора зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між ним та позивачем-2 кредитного договору рефінансування № 7/1 від 15.10.2008, умови якого передбачали обов'язок відповідача, як позичальника, повернути позивачу-2, як кредитору, кредитні кошти в сумі 700000000,00 грн в обумовлений договором строк, несвоєчасно повернув кредит Державній іпотечній установі та продовжував користуватися грошовими коштами без відповідної на те підстави, яка припинилась з моменту закінчення визначеного у кредитному договорі строку для користування кредитом, у зв'язку з чим відповідач відповідно до ст.ст. 536, 1048, 1214 ЦК України має сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.08.2014 у даній справі (суддя Підченко Ю.О.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "КБ "Надра" на користь Державної іпотечної установи відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 228 140 524,16 грн та у доход спеціального фонду Державного бюджету України, що передбачений для зарахування судового збору, судовий збір у розмірі 73 080,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 (колегія суддів у складі: Ропій Л.М. - головуючий, Калатай Н.Ф., Рябуха В.І.) апеляційну скаргу ПАТ "КБ "Надра" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2014 - без змін.

При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" протягом періоду з 10.04.2009 по 31.01.2013 безпідставно користувалося кредитними коштами, наданими йому Державною іпотечною установою, оскільки після спливу визначеного кредитним договором строку повернення кредиту - 10.04.2009 підстава для користування кредитом відпала, а кредитні кошти відповідач повернув лише 31.01.2013, у зв'язку з чим відповідно до ст.ст. 536, 1214 ЦК України відповідач зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами, розмір яких, за висновком судів, позивач вірно визначив по аналогії закону за правилами статті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ.

Крім того, за висновком судів, Кабінет Міністрів України є належним позивачем у справі, як вищий орган у системі виконавчої влади, засновник Державної іпотечної установи та орган, який здійснює низку повноважень, пов'язаних з управлінням Державної іпотечної установи, а заступником прокурора міста Києва при зверненні з позовом у даній справі було дотримано вимоги ч. 3 ст. 2 ГПК України.

Суди також, керуючись ст.ст. 256, 257, 264 ЦК України, дійшли висновку про те, що позов у даній справі подано в межах строку позовної давності з огляду на те, що її перебіг переривався 09.04.2010 і 26.09.2011 у зв'язку з надісланням публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" Державній іпотечній установі листів, в яких банк визнавав наявність у нього перед Державною іпотечною установою боргу по кредитному договору № 7/1 від 15.10.2008, а також переривався 31.01.2013 у зв'язку з поверненням кредитних коштів ПАТ "КБ "Надра" Державній іпотечній установі.

В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами, 15.10.2008 між Державною іпотечною установою (кредитор, другий позивач) та відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (позичальник), правонаступником якого є відповідач - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", укладено кредитний договір № 7/1 під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами, згідно з п. 1.1. якого кредитор зобов'язався надати позичальнику на умовах цього договору, а позичальник зобов'язався прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти в сумі 700 000 000,00 грн (далі за текстом - кредит рефінансування) та сплатити відсотки за користування кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит рефінансування надається позичальнику на строк до 10.04.2009 (п. 1.2. договору).

15.10.2008 на виконання умов кредитного договору позивачем-2 перераховано відповідачу 700 000 000,00 грн кредитних коштів.

23.03.2009 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 7/1 від 15.10.2008, якою сторони визначили, що з 23.03.2009 сума кредиту рефінансування складає 693 595 080,00 грн, а зменшення суми кредиту рефінансування згідно з пп. 1.1.1. не вважається достроковим погашенням відповідно до п.2.3.1. кредитного договору. Згідно з п. 2 зазначеної додаткової угоди № 1 суму коштів в розмірі 6 404 920,00 грн відповідач повинен перерахувати 23.03.2009 на рахунок другого позивача.

Однак, відповідач в порушення п. 1.2. кредитного договору погасив кредит рефінансування у сумі залишку - 693 695 080,00 грн лише 31.01.2013, про що свідчить витяг із особового рахунку другого позивача за 31.01.2013.

Звертаючись з позовом у даній справі, заступник прокурора зазначав, що з моменту закінчення встановленого кредитним договором строку повернення кредиту відпала підстава для користування відповідачем кредитними коштами, у зв'язку з чим, прокурор, з посиланням на ст.ст. 536, 1214 ЦК України, просив стягнути з відповідача відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 228 140 524,16 грн за період з 10.04.2009 по 30.01.2013, розмір яких позивач-2 визначив по аналогії закону за правилами статті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Наведеною нормою передбачено обов'язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами. Виняток з цього правила може бути встановлений лише договором і тільки між фізичними особами. Тобто, користування юридичною особою чужими грошовими коштами завжди буде оплатним, а юридичні особи мають дотримуватися передбаченого ст. 536 ЦК України обов'язку.

Пунктами 6.1. та 6.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Зобов'язання з безпідставного зберігання майна виникають за наявності таких умов: по-перше, щоб мало місце зберігання майна; по-друге, щоб зберігання було здійснено за рахунок іншої особи; по-третє, щоб були відсутні правові підстави для зберігання майна.