ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2014 року Справа № 915/699/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКозир Т.П.суддівГубенко Н.М. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на рішення від та на постанову відгосподарського суду Миколаївської області 10.09.2013 Одеського апеляційного господарського суду 12.11.2013у справі господарського суду№ 915/699/13 Миколаївської областіза позовомПублічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення заборгованості у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідачаповідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:
11.04.2013 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № LVH2-31 від 11.09.2007.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 10.09.2013 у справі № 915/699/13 (суддя Бритавська Ю.С.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 (колегія суддів у складі: Будішевська Л.О. - головуючий суддя, судді Бєляновський В.В., Мишкіна М.А.), визнано недійсним договір № LVH2-31 про надання овердрафт-мікро кредиту від 11.09.2007, укладений між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4; у позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 10.09.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 у справі № 915/699/13, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
За приписами пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Припис цього пункту передбачає право господарського суду визнати повністю чи в певній частині такий договір недійсним.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до експертного висновку № 904 судово-почеркознавчої експертизи у справі № 915/699/13, складеного 09.08.2013, підписи від імені ОСОБА_4 у графах "Клієнт" договору № LVH2-31 про надання овердрафт-мікро кредиту від 11.09.2007 та додатку № 1 до договору про надання овердрафт-мікро кредиту від 11.09.2007 виконані не самим ОСОБА_4, а іншою особою; відтак, суд першої інстанції реалізуючи право передбачене п. 1 ст. 83 ГПК України визнав недійсним договір № LVH2-31 про надання овердрафт-мікро кредиту від 11.09.2007, на підставі якого позивач просить стягнути заборгованість; крім того, позивачем не надано до суду жодних належних доказів у розумінні ст.ст. 32-33 ГПК України на підтвердження факту виконання сторонами у справі договору № LVH2-31 про надання овердрафт-мікро кредиту від 11.09.2007, факту надання позивачем відповідачу кредитного ліміту у розмірі 14 900 грн., факту наявності у відповідача перед позивачем зобов'язань та їх порушення.
Суд апеляційної інстанції підтримуючи висновок суду першої інстанції про відмову у позові виходив з того, що судом першої інстанції не в повній мірі був досліджений спірний договір; як вбачається з тексту договору № LVH2-31 від 11.09.2007, від імені ОСОБА_4 його уклав директор ОСОБА_6, який діяв на підставі Свідоцтва про реєстрацію від 07.10.2002; разом з тим, позивач не надав суду будь-яких доказів, що підтверджують повноваження ОСОБА_6 на укладення спірного договору від імені відповідача - ОСОБА_4; виходячи з цих обставин справи, суд апеляційної інстанції, керуючись п. 1 ст. 83 ГПК України, погодився з висновком суду першої інстанції, що спірний договір підписаний зі сторони відповідача не уповноваженою особою, що суперечить вимогам ч. 2 ст.207 ЦК України.
Вищий господарський суд України вважає передчасними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, на підставі яких вони дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Згідно з ст. 9 Закону України "Про судову експертизу" атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України.
Відповідно до п. 4.21 Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.08.2005 № 86/5, свідоцтво (доповнення до нього), видане ЕКК відповідної науково-дослідної установи судових експертиз Мін'юсту, дає право на проведення судових експертиз та експертних досліджень за дорученням керівництва цієї установи.
Пунктом 4.22 Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів передбачено, що строк дії Свідоцтва (доповнення до нього) продовжується після підтвердження експертом кваліфікації на п'ять і три роки відповідно.
Згідно з п. 4.14 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, дані про експерта (експертів): прізвище, ім'я та по батькові, посада, клас судового експерта, науковий ступінь та вчене звання, освіта, освітньо-кваліфікаційний рівень, експертна спеціальність, стаж експертної роботи, дата та номер видачі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, ким видано та строк дії.
Пунктом 18 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" передбачено, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: - чи було додержано вимоги законодавства у призначенні та проведенні судової експертизи; - чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; - компетентність експерта, якщо проведення судової експертизи доручено окремій особі, і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; - повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; - узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи; - обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Однак, судами попередніх інстанцій не враховано наведені вимоги, не з'ясовано чи було додержано вимоги законодавства у призначенні та проведенні судової експертизи та чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі, оскільки як вбачається з матеріалів справи, у вступній частині експертного висновку № 904 судово-почеркознавчої експертизи за справою № 915/699, виконаного провідним судовим експертом ОСОБА_7, не зазначено строк дії свідоцтва НОМЕР_1 про присвоєння кваліфікації судового експерта ОСОБА_7
Разом з тим, звертаючись з апеляційною скаргою позивач надав витяг з реєстру атестованих експертів (а. с. 196-197), відповідно до якого строк дії свідоцтва експерта ОСОБА_7 НОМЕР_1 закінчився 01.08.2013, в той час як експертний висновок № 904 складено 09.08.2013.
До того ж, судами попередніх інстанцій не з'ясовано чи відповідають надані вільні зразки почерку вимогам п. 1.5 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (вільні зразки по змозі повинні відповідати об'єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням).
Водночас, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про те, що від імені ОСОБА_4 договір № LVH2-31 про надання овердрафт-мікро кредиту від 11.09.2007 уклав директор ОСОБА_6, оскільки з тексту договору № LVH2-31 від 11.09.2007 вбачається, що від імені ОСОБА_4 його уклав директор ОСОБА_6, діючий на підставі Свідоцтва про реєстрацію від 07.10.2002, в порушення вимог ст. 43 ГПК України залишив поза увагою та правовим аналізом те, що в розділі 8 договору (реквізити сторін) зазначено, що зі сторони клієнта договір підписано ОСОБА_4
Крім того, відповідно до ст. 84 ГПК України в мотивувальній частині рішення суду вказуються серед іншого доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.
Згідно з пунктом 7 частини 2 ст. 105 ГПК України у постанові суду апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення").
Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Звертаючись з позовною заявою, позивач як доказ виконання спірного договору, зокрема погашення кредиту та сплаті відсотків за його користування, надав виписки з рахунку відповідача.
Сервисы для юристов