ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2016 року Справа № 910/32983/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого, Губенко Н.М., Самусенко С.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Київенерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14 липня 2016 рокуу справі№ 910/32983/15 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва,треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1) Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва", 2) Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва",простягнення 21 433,36 грн.
за участю представників
позивача - не з'явилися
відповідача - ОСОБА_4
третьої особи-1 - не з'явився
третьої особи-2 - не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київенерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва про стягнення 21 433,36 грн., з яких: 15 240,76 грн. - заборгованість за використану теплову енергію згідно, 5 763,63 грн. - інфляційні втрати, 4283,97 грн. - три проценти річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040 від 01.11.2000, укладеним між сторонами у справі, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за використану теплову енергію, що виникла за грудень 2014 року - січень 2015 року, а також інфляційні втрати та три проценти річних за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22 березня 2015 року (суддя Ярмак О.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 15 240,76 грн. основного боргу, 5 763,63 грн. інфляційних втрат, 428,00 грн. три проценти річних та 1 218,00 грн. судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 липня 2016 року (колегія суддів: Коротун О.М. - головуючий, Гаврилюк О.М., Гончаров С.А.) рішення господарського суду міста Києва від 22 березня 2016 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.
Не погодившись із зазначеною постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 липня 2016 року, а рішення господарського суду міста Києва від 22 березня 2016 року залишити в силі. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 листопада 2000 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є позивач - Публічне акціонерне товариство "Київенерго", та Державним комунальним підприємством по експлуатації та ремонту жилого фонду Дніпровського району м. Києва, правонаступником якого є відповідач - Комунальне підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (абонент), укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040, відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води до будинку по вул. Кібальчича, 11-Б у місті Києві, балансоутримувачем якого є відповідач, для потреб опалення та гарячого водопостачання в обсязі 205,4 Гкал/рік, а відповідач - до початку розрахункового періоду (місяця) сплачувати позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого - сплачувати різницю до 28 числа поточного місяця.
Відповідно до пп. 2.2.1. п. 2.2. договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору.
Згідно з розділом 2.3. договору абонент зобов'язується своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії, а також забезпечувати необхідні умови для надходження теплової енергії, обслуговувати (ремонтувати) внутрішньобудинкові системи теплопостачання та власні прилади обліку теплової енергії, здійснювати підготовку власного теплового господарства та виконувати інші обов'язки, зазначені у розділі 2.3. договору.
Відповідно до п.п. 8.1., 8.4. договору він набуває чинності з дня підписання та діє до 31.12.2000. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Згідно з п.п. 8.2., 8.3. договору він припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення арбітражним судом, передбачених підпунктом 6.4.1. пункту 6.4. договору; ліквідації сторін. Припинення дії договору не звільняє абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, зазначений договір припинив свою дію за згодою сторін з 01 вересня 2015 року і цей факт було встановлено в ухвалі господарського суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі № 910/21489/15 між тими ж сторонами про розірвання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040.
Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких приймають участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Пунктом 5.1. договору передбачено, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом згідно з договірними навантаженнями, за тарифами, встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України.
На підставі п.5 додатку 4 до договору відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ), та рахунок, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Згідно з п.2 Додатка 4 до договору, відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.
Звертаючись з позовом у даній справі, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" послалося на те, що ним на виконання умов договору згідно з обліковими картками в грудні 2014 року - січні 2015 року було поставлено відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води до будинку по вул. Кібальчича, 11-Б у місті Києві в кількості 25 856,41 Гкал, з яких: 16 615,60 Гкал - в грудні та 9 240,81 Гкал - в січні, однак відповідач свої зобов'язання з оплати спожитої теплової енергії не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за використану в грудні 2014 року - січні 2015 року теплову енергію в розмірі 15 240,76 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що факт постачання позивачем та споживання відповідачем теплової енергії за грудень 2014 року - січень 2015 року є доведеним, а докази оплати відповідачем використаної теплової енергії, в т.ч. в установлені договором строки, відсутні в матеріалах справи. За висновком суду, укладений між сторонами у справі договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040 від 01 листопада 2000 року протягом спірного періоду був чинним, а відповідач в розумінні ч. 6 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та умов договору є споживачем одержаної від позивача, як виробника, теплової енергії. Суд також дійшов до висновку про те, що відповідач станом на день прийняття рішення є балансоутримувачем будівлі по вул. Кибальчича, 11-б, до якої здійснювалось постачання теплової енергії, оскільки рішенням Київської міської ради № 823/1687 від 23 липня 2015 року його визначено правонаступником усіх прав, обов'язків та майна припиненого Комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва", яке у спірний період було балансоутримувачем зазначеного будинку.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду та відмовив у задоволенні позову. При цьому, суд виходив з того, що відповідач у спірний період (грудень 2014 року - січень 2015 року) не був балансоутримувачем нежитлової будівлі по вул. Кибальчича, 11-б в м. Києві, оскільки зазначена будівля відповідно до Розпорядження Дніпровської РДА № 335 від 17 червня 2013 року та акту приймання-передачі основних засобі від 30 жовтня 2013 року була передана на праві господарського відання іншому комунальному підприємству. Суд, керуючись ст. 607 ЦК України, дійшов до висновку про те, що відповідач станом на грудень 2014 року - січень 2015 року не мав можливості виконати зобов'язання з оплати теплової енергії за договором у зв'язку з внесенням змін до ст.ст. 19, 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", згідно з якими відповідач, який не є теплопостачальною організацією, не може вважатися виконавцем послуг з постачання теплової енергії для об'єктів усіх форм власності та не може здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, внаслідок чого відповідач втратив підстави виступати стороною в договорі на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040 від 01 листопада 2000 року.
Сервисы для юристов