Постанова ВГСУ від 11.07.2016 року у справі №910/25485/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2016 року Справа № 910/25485/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В.суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: від позивача:Тодосієнко В.М., дов. від 17.06.2016р. №2940/15/1; Боков І.О., дов. від 21.06.2016р. №2-955/15/1від відповідача-1:Дудяк Р.А., дов. від 19.11.2015р.; Дашо А.Ю., дов. від 08.02.2016; Свідло Є.В., дов. від 16.11.2015від відповідача-2:Ханович К.В., дов. від 05.05.2016; Мостепанюк В.І., дов. від 05.05.2016від прокуратури: від третьої особи (Кабінет Міністрів України): від третьої особи (ФГВФО):Попенко О.С., посвідч. від 15.03.2016 №042031 не з'явилися, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином Фурман Р.В., дов. від 06.07.2016р. №27-29172/16розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1.Державної іпотечної установи 2.Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 3.Прокуратури м.Києвана рішення та постановуГосподарського суду м.Києва від 04.12.2015р. Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2016р.у справі№910/25485/15 Господарського суду м.Києваза позовомДержавної іпотечної установидо третя особа третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача за участю 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" 2. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кабінет Міністрів України Фонд гарантування вкладів фізичних осіб Прокуратури м.Києвапровизнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсним

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Державна іпотечна установа (надалі - Установа) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (далі - Товариство) та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (Банк) про визнання недійсним зарахування вимог, здійсненого на підставі заяви Товариства про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 27.02.2015р. б/н, а саме вимог Банку до Товариства за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011р. та вимог Товариства до Банку за договором банківського вкладу (депозиту) "8 років разом" №003-09508-06514 від 06.05.2014р.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 04.12.2015р. (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2016р. (головуючий суддя Алданова С.О., судді Коршун Н.М., Дикунська С.Я.), в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 203, 215, 512, 513, 514, 598, 601, 602, 1054 Цивільного кодексу України, статей 203, 207 Господарського кодексу України, статей 2, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статей 33, 101 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про недоведеність нікчемності договору застави майнових прав №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р. і договору про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р., на яких ґрунтуються позовні вимоги, а юридично значимі дії відповідачів щодо зарахування зустрічних однорідних вимог були здійснені до запровадження в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" тимчасової адміністрації, що не оспорюється ні учасниками спірного правочину від 27.02.2015р., ні Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, та свідчить про відсутність будь-яких законодавчих обмежень для вчинення зарахування на час звернення Товариства з відповідною заявою.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, ПАТ "Дельта Банк" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме приписів статей 203, 512, 514, 517, 601, 603, 1058, 1066, 1068, 1071 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статей 43, 83 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на тому, що, зважаючи на відсутність розпорядження клієнта Банку ОСОБА_15 (власника рахунку) про дострокове відкликання частини вкладу, саме лише укладення між Товариством та ОСОБА_15 договору відступлення права вимоги від 03.08.2014р. не призвело до виникнення грошового зобов'язання Банку перед відповідачем-1 в межах коштів, розміщених на рахунку первісного кредитора, адже, відповідач-2 був позбавлений можливості виконувати розпорядження Товариства (нового кредитора) за вкладними рахунками, власником яких є фізична особа, внаслідок чого у Товариства не виникло грошових вимог до Банку за поданою заявою від 20.02.2015р. про дострокове відкликання частини вкладу. На думку заявника, строк виконання ним зобов'язання за договором банківського вкладу (депозиту) №003-09508-06514 від 06.05.2014р. міг настати лише 30.03.2015р., тобто вже після одержання Банком повідомлення Товариства про заміну кредитора, що виключало можливість проведення спірного зарахування станом на 27.02.2015р. Крім того Банк вважає нікчемними договір застави майнових прав №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р. та договір про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р., на яких ґрунтуються позовні вимоги Установи.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач та заступник прокурора м.Києва звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, у яких просять їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржники посилаються на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 203, 215, 512, 516, 517, 586, 601, 1058, 1066, 1068, 1071 Цивільного кодексу України, статей 17, 50, 51 Закону України "Про заставу" та статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на тому, що строк виконання зобов'язання Банку перед відповідачем-1 за договором банківського вкладу (депозиту) №003-09508-06514 від 06.05.2014р. не настав, а тому зарахування вимог є неможливим. Крім того заявники вважають, що майнові права Банку за кредитними договорами, в тому числі й за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011р., перебувають у заставі Установи з моменту укладення договору застави майнових прав №Д-1.1./2014 від 04.09.2014р., а дії відповідачів щодо припинення зобов'язань за вказаним кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог порушують права позивача як заставодержателя, позбавляючи останнього права на задоволення своїх майбутніх вимог до Банку в частині, що були зараховані за оспорюваним правочином. Банк мав право не виконувати свої грошові зобов'язання перед Товариством, як новим кредитором, які (зобов'язання) не виникли через відсутність направлення розпорядження клієнта (ОСОБА_15.) на відповідну грошову суму. Позивач також вважає, що через ненадання відповідачем-1 до Банку доказів відступлення права вимоги, не настав строк виконання зобов'язання за договором банківського вкладу (депозиту) №003-09508-06514 від 06.05.2014р. На думку скаржників, суд апеляційної інстанції, не встановивши автентичність договору про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р. (в редакції, наданій Банком) та не призначивши відповідну експертизу, поставив під сумнів редакцію цього ж договору, надану позивачем, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про відсутність в Установи права на звернення до суду на підставі вказаного договору. Крім того Установа вказує на недійсність договору відступлення права вимоги від 03.08.2014р., як укладеного вкладником (ОСОБА_15.) без попередньої письмової згоди Банку (боржника), як того вимагають п.2.12.19 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", з обов'язковим застосуванням яких погодився ОСОБА_15 при підписанні договору банківського вкладу (депозиту) №003-09508-06514 від 06.05.2014р.

Відповідач-1 у відзиві на касаційні скарги просить рішення та постанову залишити без змін з наведених у ньому мотивів.

Розглянувши касаційні скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, третьої особи та прокуратури, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 09.06.2011р. між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Танк Транс" був укладений договір кредитної лінії №ВКЛ-2005880 (далі - Кредитний договір), на умовах якого Банк надав Товариству кредит, а Товариство зобов'язалося повернути такі грошові кошти в порядку та у строки, передбачені договором.

06.05.2014р. між Банком та ОСОБА_15 (вкладник) був укладений договір банківського вкладу (депозиту) №003-09508-06514 (далі - Договір банківського вкладу), за змістом якого банк відкриває вкладнику депозитний рахунок, а також нараховує та сплачує проценти (т.2 а.с.6).

03.08.2014р. між ОСОБА_15 та Товариством було укладено договір про відступлення прав вимоги відступлено право вимоги, за змістом якого ОСОБА_15 відступив на користь відповідача-1 право вимоги до Банку за Договором банківського вкладу (т.1 а.с.179-184).

04.09.2014р. між Банком (заставодавець) та Установою (заставодержатель) було укладено договір застави майнових прав №Д-1.1/2014 (далі - Договір застави), відповідно до умов якого заставодавець надає в заставу заставодержателю майнові права заставодавця за кредитними договорами: від 09.06.2011р. № ВКЛ-2005880; від 19.07.2012р. № НКЛ-2005469/2, від 27.06.2013р. № ВКЛ-2005469/4, від 03.07.2013р. №НКЛ-2005469/5, детальна інформація щодо яких та структура їх забезпечення наведена у додатку №1 до цього договору.

Відповідно до п.1.3 Договору застави майнові права за цим договором є засобом забезпечення виконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013р. та будь-якими додатковими договорами, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять заставодержателю, виконувати його розпорядження щодо перерахування відповідних сум з рахунку та проводити інші операції у межах законодавства України, а також сплатити відсотки за користування ними у розмірі 15,3% річних.

Згідно п.1.4 вказаного договору за рахунок майнових прав задовольняються усі вимоги заставодержателя, які можуть виникнути внаслідок невиконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунку.

Пунктом 4.1 Договору застави визначено, що одночасно з цим договором укладається договір відступлення права вимоги з відкладальними умовами.

04.09.2014р. між Установою (новий кредитор або заставодержатель) та Банком (первісний кредитор або заставодавець) укладено договір про відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.2/2014 (далі - Договір відступлення права вимоги), з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно до договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р., що укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань первісного кредитора за договором банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013р.

Відповідно до п.1.2 Договору відступлення права вимоги первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору (права вимоги).

В додатку №1 до договору про відступлення права вимоги визначено перелік майнових прав, зокрема, за Кредитним договором, укладеним між відповідачами.

Згідно з п.2.2 Договору відступлення права вимоги, примірник якого надано позивачем (т.1 а.с.23), пункт 1.2 договору набирає чинності в незалежності від випадків, передбачених п.2.1 даного договору, в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення).

В той же час, п.2.2 Договору відступлення права вимоги (в редакції, наданій Банком, - т.1 а.с.87) не містить посилання щодо набуття цим договором чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Пунктом 3.1.2 Договору відступлення права вимоги (т.1 а.с.23) встановлено, що у разі прострочення первісним кредитором виконання зобов'язань за договором банківського рахунку або у разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення) новий кредитор має право задовольнити свої вимоги шляхом відступлення на користь нового кредитора прав вимоги та подальшого отримання грошових коштів за договорами, зазначеними у додатку №1 до цього договору.

В той же час, пунктом 3.1.2 Договору відступлення права вимоги (т.1 а.с.87) встановлено, що у разі прострочення первісним кредитором виконання зобов'язань за договором банківського рахунку новий кредитор має право задовольнити свої вимоги шляхом відступлення на користь нового кредитора прав вимоги та подальшого отримання грошових коштів за договорами, зазначеними у додатку №1 до цього договору. Посилання про можливість задоволення вимог шляхом відступлення наявного права вимоги на користь іншого кредитора в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, - вказаний пункт договору не містить.

Як зазначено в оскаржуваній постанові, в судовому засіданні апеляційною інстанцією оглядалися оригінали вищезазначених Договорів відступлення прав вимоги, які були надані представниками позивача та відповідача-2. Проте сторони не надали суду апеляційної інстанції переконливих аргументів та доказів того, що підписаний та скріплений печатками сторін договір від 04.09.2014р. №Д-1.2/2014, п.2.2. якого містив посилання про набуття ним чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (т.1 а.с.23) має перевагу над іншим долученим до матеріалів справи договором з таким самим номером та датою укладення (т.1 а.с.87), який такого застереження не містив.