ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2014 року Справа № 918/1621/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черкащенка М.М. - головуючого, (доповідач) Жукової Л.В., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.01.2014 рокуу справі господарського судуРівненської областіза позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"простягнення 1 286 464,90 грн. та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"доДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"провизнання недійсним пункту 9.3 договору № 06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 року в засіданні взяли участь представники:
- позивача:Нестерчук А.П.,- відповідача:не з"явився,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2013 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") звернулась до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (далі - ТОВ "Рівнетеплоенерго") про стягнення 1 088 142,77 грн. основного боргу, 115 904,66 грн. пені, 82 417,47 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 06/10-3259БО-28 поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання від 27.12.2010 року в частині оплати вартості поставленого природного газу в порядку та строки, обумовлені цим договором.
26.11.2013 року ТОВ "Рівнетеплоенерго", в порядку ст.60 ГПК України, подало до суду зустрічну позовну заяву до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", в якій просило визнати недійсним пункт 9.3 договору №06/10-3259 БО-28 поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання від 27.12.2010 року в частині формулювання визначення строку позовної давності про стягнення неустойки тривалістю у 3 роки.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що вказаний пункт договору суперечить приписам статей 251, 256, 258 ЦК України, з огляду на те, що ч.2 ст. 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) і між сторонами не було укладено окремого договору про збільшення позовної давності між сторонами, що також суперечить ст. 203 ЦК України.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 10.12.2013 року (суддя Бережнюк В.В.) первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Рівнетеплоенерго" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 1 088 142,77 грн. основного боргу, 115 904,66 грн. пені, 82 417,47 грн. - 3% річних, 25 729,30 грн. витрат по сплаті судового збору. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 9.3 договору №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 року поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб"єктів господарювання, в частині, яка визначає: "Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом". У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.01.2014 року (колегія суддів у складі: суддя Крейбух О.Г. - головуючого, судді Василишин А.Р., Юрчук М.І.) рішення місцевого господарського суду від 10.12.2013 року в частині часткового задоволення зустрічних позовних вимог скасовано і прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог. В частині первісного позову рішення господарського суду Рівненської області від 10.12.2013 року залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ТОВ "Рівнетеплоенерго" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.01.2014 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати і прийняти нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 27.12.2010 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ТОВ "Рівнетеплоенерго" (покупець) був укладений договір № 06/10-3259 БО-28 поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався поставити покупцю імпортований природний газ, а покупець - прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2 цього договору.
Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.
Пунктом 1.2 договору № 06/103259 БО-28 визначено, що постачальник передає покупцю в період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 13 143 тис.куб.м.
Розділом 4 договору, сторони погодили порядок здійснення оплати вартості природного газу, відповідно до якого розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.4.1 договору).
Згідно з пунктом 7.3.1 договору, у разі порушення покупцем умов п.4.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Пунктом 9.3 договору, сторони погодили, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором та поставив відповідачу у січні 2011 року - серпні 2011 року природний газ на загальну суму 13 432 867,80 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу та не заперечується сторонами.
Проте, відповідач, в порушення приписів ст.ст. 525, 526 ЦК України вартість отриманого природного газу оплатив частково, заборгувавши 1 088 142,77 грн.
У зв"язку із встановленими обставинами та на підставі ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України та п.7.3.1 договору, судами попередніх інстанцій було стягнуто 1 088 142,77 грн. основного боргу, 115 904,66 грн. пені, 82 417,47 грн. - 3% річних.
Судові рішення в цій частині первісних позовних вимог не оскаржуються сторонами, а тому вони не перевіряються судом касаційної інстанції та підлягають залишенню без змін.
Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним п. 9.3 договору № 06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 року, згідно якого сторони дійшли згоди про встановлення позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки тривалістю у три роки.
В поданій касаційній скарзі заявник вказує на те, що п. 9.3 договору суперечить вимогам ст. ст. 251, 256, 258 ЦК України, а тому повинна бути визнана судом недійсною, а нарахування пені повинно проводитись з урахуванням приписів п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Сервисы для юристов