Постанова ВГСУ від 11.04.2017 року у справі №910/11362/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 910/11362/16 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Поляк О.І. (доповідач), Бакуліної С.В., Ходаківської І.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Міністерства оборони Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.02.2017у справі № 910/11362/16 Господарського суду міста Києваза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4до відповідачів:1. Військової частини А2506; 2. Міністерства оборони України; 3. Військової частини А3130;простягнення 395 886,90 грн,

за участю представників

від позивача: не з'явились;

від відповідача-1: не з'явились;

від відповідача-2: Тарасенко Н.В.;

від відповідача-3: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 у справі № 910/11362/16 (суддя - Шкурдова Л.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 (головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Яковлєв М.Л., Власов Ю.Л.), задоволено позовні вимоги. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ФОП ОСОБА_4 176 569,25 грн - сума основного боргу, 157 371,65 грн - інфляційні втрати, 5 009,11 грн - витрати зі сплати судового збору та 33 395,00 грн - витрати позивача на послуги адвоката.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Міністерство оборони України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить повністю скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 у справі № 910/11362/16 і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог до Міністерства оборони України в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та процесуального права, а саме: ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", ст.ст. 1, 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", приписи Положення про Міністерство оборони України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 N 406/2011, ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

11.04.2017 до Вищого господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через те, що представник ФОП ОСОБА_4 перебуває у відпустці. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки: по-перше, відповідно до ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи; по-друге, явка представників сторін не визнавалася обов'язковою; по-третє, відкладення розгляду справи призведе до порушення строків розгляду касаційної скарги, передбачених ст. 111-8 Господарського процесуального кодексу України.

У призначене судове засідання з'явився представник відповідача-2. Представники позивача, відповідача-1 та -3 не скористалися своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача-2, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між ФОП ОСОБА_4 (продавець) та Військовою частиною А2506 (замовник, покупець) було укладені договори про закупівлю товарів за державні кошти, а саме: № 46 від 14.10.2013, № 47 від 14.10.2013, № 50 від 14.10.2013 та № 51 від 14.10.2013, відповідно до п. 1.1 яких продавець зобов'язався у 2013 році поставити замовникові товари, зазначені в специфікації, а замовник - прийняти і оплатити товари.

Згідно з п. 4.1 договорів розрахунки за фактично поставлений товар проводяться після надання рахунку-фактури та підтверджуючих документів виконання зобов'язання у термін 30 календарних днів.

Пунктами 6.1.1, 6.4.1 договорів сторони узгодили, що покупець зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати кошти за поставлений товар, а продавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари.

Господарськими судами також встановлено, що згідно з договором № 46 від 14.10.2013 продавцем поставлено покупцю товар на суму 54 930,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 27 від 16.10.2013; згідно з договором № 47 від 14.10.2013 продавцем поставлено покупцю товар на суму 70 429,25 грн, що підтверджується видатковою накладною № 33 від 21.10.2013; згідно з договором № 50 від 21.10.2013 продавцем поставлено покупцю товар на суму 30 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 34 від 23.10.2013; згідно з договором № 51 від 22.10.2013 продавцем поставлено покупцю товар на суму 21 210,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 36 від 25.10.2013.

На виконання умов вищевказаного договору продавцем було виставлено покупцю рахунки на оплату отриманого товару, а саме: рахунок на оплату № 1 від 25.10.2013 на суму 54 930,00 грн; рахунок на оплату № 2 від 25.10.2013 на суму 70 429,25 грн; рахунок на оплату № 3 від 25.10.2013 на суму 30 000,00 грн; рахунок на оплату № 4 від 25.10.2013 на суму 21 210,00 грн.

Однак, поставлений ФОП ОСОБА_4 товар оплачений не був, у зв'язку з чим у Військової частини А2506 виникла заборгованість в розмірі 176 569,25 грн, що також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 25.10.2013, підписаним та скріпленим печатками ФОП ОСОБА_4 та Військової частини А2506.

У зв'язку з зазначеним, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Військової частини А2506, Міністерства оборони України про стягнення з останнього на свою користь 176 569,25 грн - основного боргу, 157 371,65 грн - інфляційних втрат, 62 000,00 грн - вартість послуг адвоката.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач на виконання умов договорів від 14.10.2013, від 14.10.2013, від 14.10.2013 та від 14.10.2013 поставив відповідачу-1 товар, однак останній, в порушення умов вказаних договорів, оплату поставленого позивачем товару не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в розмірі 176 569,25 грн. Оскільки відповідачем-1 прострочено виконання грошового зобов'язання за договорами від 14.10.2013, від 14.10.2013, від 14.10.2013 та від 14.10.2013, позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати на суму боргу. При цьому, враховуючи, що Міністерство оборони України не надало жодних доказів, які б підтверджували факт правонаступництва відповідача-1 чи наявності у нього необхідних коштів, бюджетного фінансування для здійснення своєї діяльності та проведення розрахунків з кредиторами, а також те, що відповідача-1 передислоковано і в подальшому прийнято рішення про розформування, виконання зобов'язань за вказаними договорами покладається саме на Міністерство оборони України - центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та який здійснює нагляд за діяльністю Збройних Сил України, діяльністю всіх структурних підрозділів, частин, формувань тощо. Крім того, господарськими судами встановлено, що правова допомога позивачу надавалася саме адвокатом, однак, враховуючи положення ст. 49 ГПК України та принцип співрозмірності, господарськими судами попередніх інстанцій частково задоволено вимоги про стягнення витрат на послуги адвоката, а саме в розмірі 33 395,00 грн.

Однак, суд касаційної інстанції вважає вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій передчасними, зробленими з неповним з'ясуванням обставин справи, які мають значення для правильного вирішення даного спору.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості, яка виникла у зв'язку з невиконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань за договорами від 14.10.2013, від 14.10.2013, від 14.10.2013 та від 14.10.2013 щодо оплати поставлених йому товарів.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.