Постанова ВГСУ від 11.04.2016 року у справі №910/23867/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2016 року Справа № 910/23867/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтонюк Л.В.,

Корнілової Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "САВ-ПЛЮС" на рішеннягосподарського суду міста Києва від 03.11.2015 р. (суддя: Отрош І.М.)та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 р. (судді: Сулім В.В., Коротун О.М., Гаврилюк О.М.)у справі№910/23867/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "САВ-ПЛЮС"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_2провизнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння за участю представників: від позивача Гаврилюк В.М., довіреність б/н від 10.09.2015 р.від відповідача не з'явились

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "САВ-ПЛЮС" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Так, позивач вважає, що у нього виникло право власності на виготовлені ним тимчасові споруди (малі архітектурні форми) на підставі п. 7.6 договору виконання робіт №Б/15/05 від 15.05.2013 р., оскільки відповідач не здійснив оплати вартості виконаних робіт.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.11.2015 р. у справі №910/23867/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 р., в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Місцевий господарський суд, зокрема, прийшов до висновку, що укладений між сторонами договір не є договором будівельного підряду, оскільки виготовлення малих архітектурних форм не полягає у виконанні робіт, які нерозривно пов'язані з місцезнаходженням об'єкта.

Господарський суд першої інстанції також визнав, що власником спірних об'єктів є саме відповідач, як замовник за договором. Так, відповідно до положень договору №Б/15/05 від 15.05.2013 р. право власності на виготовлені об'єкти переходить до замовника з дня підписання сторонами загального акту виконаних робіт, а за висновками місцевого господарського суду сторонами такі акти підписані, хоча й названі проміжними.

Крім того, господарським судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідач перебувають у зобов'язальних (договірних) правовідносинах, що унеможливлює застосування ст.ст. 387, 392 Цивільного кодексу України при вирішенні спору у справі №910/23867/15.

Апеляційний господарський суд не погодився з висновками місцевого господарського суду щодо переходу права власності на спірне майно до відповідача, однак, з огляду на законність та обґрунтованість інших підстав відмови в задоволенні позову, залишив рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015 р. без змін.

Не погоджуючись з прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "САВ-ПЛЮС" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2015 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Так, на думку скаржника, господарськими судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 387, 627 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.03.2016 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САВ-ПЛЮС" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 11.04.2016 р.

До початку судового розгляду представник відповідача скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання 11.04.2016 р. з'явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, однак, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю бути присутнім в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача та відмовляє з задоволенні клопотання останнього про відкладення розгляду срави.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційній скарзі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 15.05.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "САВ-ПЛЮС" (підрядник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (замовник) укладено договір на виконання робіт №Б/15/05, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується за завданням замовника:

- виготовити та встановити архітектурну частину дворового фасаду нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться у користуванні замовника, а саме мощення від сходів вхідної групи та стінової панелі;

- розробити, виготовити та встановити тимчасові споруди (малі архітектурні форми), що складаються із 10 (десяти) секцій, придатні під торгівлю товарами продовольчої та непродовольчої групи за адресою: АДРЕСА_1.