Постанова ВГСУ від 11.04.2016 року у справі №910/19449/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2016 року Справа № 910/19449/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКролевець О.А., суддів:Євсікова О.О., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 01.10.2015та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.12.2015у справі№910/19449/15 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Монтажінвест"простягнення 12 668 082,24 грн.за участю представників сторінвід позивача:Купенко М.С. (дов. № 05042016 від 05.04.2016),від відповідача:Насонов Є.В. (дов. б/н від 03.08.2015)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Український фінансовий світ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажінвест" 12 668 082,24 грн. заборгованості за кредитним договором № 008/2161-Кл від 20.12.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2015 (суддя Головіна К.І.) позов задоволено, вирішено стягнути із ТОВ "Монтажінвест" на користь ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" заборгованість на загальну суму 12 668 082,24 грн., яка складається з 11 000 000,00 грн. заборгованості за кредитом та 1 668 082,24 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 (колегія суддів у складі: Станік С.Р., Власов Ю.Л., Шаптала Є.Ю.) рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2015 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити в силі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначав, що 20.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КФ "Профлайн" (далі - позичальник, первісний боржник) був укладений кредитний договір № 008/2161-Кл (далі - кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язувався надати позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії зі сплатою 15% річних строком до 30.03.2015.

31.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КФ "Профлайн" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтажінвест" (далі - новий боржник) був укладений договір про переведення боргу, за умовами якого до нового боржника перейшли всі права та обов'язки за вказаним кредитним договором.

Предметом спору у даній справі є вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості з нового боржника з урахуванням досягнутої між позичальником та новим боржником домовленості про переведення боргу.

Судами встановлено, що на підтвердження виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, а також на підтвердження укладення між позичальником та новим боржником договору про переведення боргу банк надав господарському суду меморіальний ордер № 185-57 від 31.03.2014 на суму 11 000 000,00 грн., довідку про рух коштів по кредитному договору та виписки по особовому рахунку ТОВ "Монтажінвест".

Суд першої інстанції, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та задовольнив позов у заявленому до стягнення розмірі.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанцій вказав на відсутність належних та допустимих доказів існування між сторонами спору зобов'язальних правовідносин щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними.

У доводах касаційного оскарження заявник посилався на неправомірність висновків суду апеляційної інстанції, з огляду на ту обставину, що неможливість подання оригіналу укладеного між банком та позичальником кредитного договору № 008/2161-Кл від 20.12.2012, а також укладеного між позичальником і новим боржником договору про переведення боргу від 31.03.2014 зумовлена втратою вказаних документів, яка мала місце у зв'язку з проведенням на території Донецької області, в межах якої зареєстроване ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", широкомасштабної антитерористичної операції.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.

В силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Одним із видів заміни особи у зобов'язанні є переведення боргу, наслідком якого є вибуття первісного боржника із зобов'язання і вступ у зобов'язання нового боржника, коли відбувається заміна суб'єктного складу зобов'язання із збереженням первісного змісту такого зобов'язання.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

При цьому згідно зі ст. 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, тобто вчиняється у такій самій формі, що і правочин, борг за яким передається новому боржнику.

У силу ст.ст. 42, 43, 43 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. При цьому рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили (п.п. 1, 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 за № 6).

Відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Перевіривши в межах, встановлених ст. 1117 ГПК України, в касаційному порядку рішення і постанову в даній справі щодо застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція дійшла висновку, що судами не у повному обсязі дотримано наведених вище вимог, які ставляться до судового рішення.