ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2015 року Справа № 910/14137/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Будшляхмаш" в особі ліквідатора Ковеза А.І.на постановувід 14.01.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі№ 910/14137/14 господарського суду міста Києва за позовом публічного акціонерного товариства "Всеукраїнській Акціонерний Банк", м. Київдо1. публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш", м. Київ; 2. товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс лайн", м. Київпро усунення перешкод в користуванні майном в судовому засіданні взяли участь представники:
ТОВ "Офіс лайн" ПАТ "ВіЕйБі Банк"Клименко Д.С., довір.; Куликов Ю.Ю., довір.
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнській Акціонерний Банк" (далі - , ПАТ "ВіЕйБі Банк", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш" (далі - відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс лайн" (далі - відповідач 2) про усунення перешкод в користуванні майном, посилаючись на те, що представники відповідачів чинять перешкоди позивачу в доступі до майна, право власності на яке набуто ним у встановленому порядку.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2014 (суддя Отрош І.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено факт існування порушень його прав відповідачами у розумінні норм ст. 391 Цивільного кодексу України на момент розгляду справи.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 (судді: Ткаченко Б.О. - головуючий, Зеленін В.О., Синиця О.Ф.) вказане рішення скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Зобов'язано відповідачів 1 та 2 усунути перешкоди позивачу в користуванні нежитловими приміщеннями, а саме, заготівельно-зварювальним корпусом №3, механізованим складом заготівок, колишнім цехом рулонів (літера XVI) загальною площею 12 363,50 м. кв., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 (далі - спірне майно), шляхом надання безперешкодного доступу представникам позивача до зазначених вище будівель.
Суд апеляційної інстанції встановив факт протиправності дій відповідачів, які полягали у перешкоджанні позивачу користуватися належним йому майном, право власності на яке набуто ним шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі судового рішення. При цьому суд, зокрема, послався на висновки представників правоохоронних органів та складені представниками позивача акти не допуску до приміщень.
Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, відповідач 1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, ст. ст. 16, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням господарського суду м. Києва від 01.02.2012 у справі № 34/12, залишеним без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій, звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірне майно, яке належить відповідачу 1, шляхом надання позивачу права на продаж цього майна від свого імені будь-якій особі-покупцеві за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на момент укладання договору купівлі-продажу предмету іпотеки, з правом позивача звертатися до БТІ з метою проведення поточної технічної інвентаризації та отримання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, для задоволення вимог позивача за кредитним договором № 116 від 29.06.2008 в загальній сумі 56 099 249, 41 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.04.2013 змінено спосіб та порядок виконання вищезазначеного рішення у справі № 34/12, звернуто стягнення на предмет іпотеки - належне відповідачу 1спірне майно шляхом набуття ПАТ "ВіЕйБі Банк" права власності на це майно за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на момент набуття права власності, з правом позивача звертатися до Державної реєстраційної служби з метою реєстрації права власності на предмет іпотеки, для задоволення вимог позивача за кредитним договором № 116 від 29.06.2008 в загальній сумі 56 099 249, 41 грн.
На підставі зазначених судових рішень позивач 10.06.2013 здійснив державну реєстрацію права власності на спірне майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.08.2014 № 25423589.
Однак 17.01.2013 було порушено справу про банкрутство ПАТ "Будшляхмаш" за загальною процедурою банкрутства, а постановою господарського суду Сумської області від 16.09.2014 відповідача 1 було визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру.
Звертаючись із даним позовом, позивач, посилаючись на те, що він за судовим рішенням набув право власності на майно відповідача 1, стверджував про вчинення відповідачами дій, які перешкоджають йому у здійсненні права користування цим майном. Такі дії відповідачів, на думку позивача, порушують його право власника, яке підлягає захисту відповідно до ст.ст. 386, 391 ЦК України.
Як вбачається із встановлених судами обставин, позивач є кредитором відповідача 1 із грошовими вимогами, які виникли до порушення справи про банкрутство останнього.
Системний аналіз спеціальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній до 19.01.2013, далі - Закон про банкрутство), які є спеціальними, а отже пріоритетними у застосуванні відносно інших законодавчих актів України в правовідносинах банкрутства, свідчить, що з моменту порушення справи про банкрутство пред'явлення та задоволення (погашення) грошових вимог кредиторів, вимоги яких до боржника виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, за рахунок майна боржника може відбуватися тільки в порядку та у спосіб, передбачені Законом про банкрутство.
Так, в силу статті 12 Закону про банкрутство з моменту порушення справи про банкрутство відповідача 1, тобто з 17.01.2013, на вимоги позивача розповсюджується введений у справі про банкрутство мораторій на задоволення вимог кредиторів.
У свою чергу відповідно до ч. 8 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній з 19.01.2013) виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню, зокрема, у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах.
Отже, після порушення справи про банкрутство не може мати місце задоволення вимог кредиторів, на які діє мораторій, у виконавчому провадженні, оскільки таке задоволення відбувається виключно у межах справи про банкрутство у порядку, встановленому Законом про банкрутство.
У даному випадку як винесення ухвали про зміну способу виконання судового рішення шляхом набуття позивачем права власності на спірне майно (03.04.2013), так і фактична реєстрація такого права за позивачем (10.06.2013) відбулися в період після порушення провадження у справі про банкрутство попереднього власника цього майна - відповідача 1, тобто у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Таким чином, внаслідок постановлення судового рішення про набуття позивачем права власності на майно боржника (відповідача 1) відбулося індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, що прямо суперечить нормам ст. 12 Закону про банкрутство.
Більше того, після визнання 16.09.2014 відповідача 1 банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури, на таку процедуру банкрутства розповсюджують дію положення Закону про банкрутство у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-V, норми частини 15 статті 16 якого прямо визначають, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.
Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, дійшовши передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
У свою чергу суд першої інстанції, керуючись у тому числі положеннями ст. 33 ГПК України та встановивши відсутність належних доказів порушення прав позивача з боку відповідачів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
За таких обставин оскаржувана постанова підлягає скасуванню, як незаконна та необґрунтована, а правомірне рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
Сервисы для юристов