ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2015 рокуСправа № 908/1746/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С.- головуючого, Волковицької Н.О., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргидочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 у справігосподарського суду Запорізької областіза позовомдочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі"простягнення 1 012 832, 02 грн.в судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Онищенко І.П. - дов. №49/10 від 19.09.2014;від відповідача:Тьо-Левіна Г.В. - дов. б/н від 20.01.2015;
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 07.08.2014 господарського суду Запорізької області (суддя: Кутіщева-Арнет Н.С.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 163 720, 54 грн. суми індексу інфляції; 269 928, 95 грн. - 3% річних; 8673, 18 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою від 11.12.2014 Харківського апеляційного господарського суду (судді: Фоміна В.О. - головуючий, Крестьянінов О.О., Плахов О.В.) рішення від 07.08.2014 господарського суду Запорізької області залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Не погоджуючись з судовими рішеннями ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати в частині відмови у стягненні 426 623,62 грн. пені, 121 944,87 грн. інфляційних втрат та 30 614,04 грн. 3% річних, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у цій частині у повному обсязі, посилаючись на те, що господарськими судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 261, 264, 625 Цивільного кодексу України; ст.ст.231 та 232 Господарського кодексу України; ст.ст. 34, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує, що перебіг строку позовної давності перервався, однак господарські суди цього не врахували.
ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" не скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, відзив на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надало.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним задовольнити касаційну скаргу частково.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 09.04.2012 у справі №5009/1034/12 за позовом Мелітопольського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі ДК "Газ України" до ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" про стягнення 2 862 427, 33 грн. встановлено факт заборгованості відповідача за поставку природного газу на умовах договору та стягнено з останнього 2 862 427, 33 грн. основного боргу у зв'язку з неналежним виконанням умов договору №06/10-2200БО-14 від 20.12.2010.
Предметом даного позову є вимоги про стягнення пені в розмірі 426623,62 грн., інфляційних витрат у розмірі 285665,41 грн. та 3% річних у розмір 300542,99 грн.
У відповідності ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються зі ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.
При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання за правилами ч.1 ст. 223 Господарського кодексу України застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.
За п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Відповідно ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Згідно ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною п'ятою ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Таким чином, враховуючи зазначені правові норми, перебіг строку позовної давності для звернення з вимогою про стягнення неустойки починається від дня, коли у відповідача виникло зобов'язання сплатити суму боргу та не може бути змінений сторонами договору на власний розсуд.
Відповідно п. 9.3. договору, сторони передбачили, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
За ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Господарський суд першої інстанції в частині стягнення пені дійшов висновку, щодо визнання недійсним п.9.3 договору №06/10-2200БО-14 від 20.12.2010 з вказаних вище підстав, однак зазначене в резолютивній частині свого рішення не виклав, що є порушенням приписів п.4 ч.1 ст.84 Господарського процесуального кодексу України, яким встановлені вимоги до резолютивної частини рішення.
Сервисы для юристов