Постанова ВГСУ від 11.02.2015 року у справі №904/5628/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 року Справа № 904/5628/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Жукової Л.В., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову та рішенняДніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2014 рокуу справі господарського судуДніпропетровської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства Царичанської районної ради "Факел"простягнення 329 991,61 грн. в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Кость О.Г.,- відповідача:не з"явився,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства Царичанської районної ради "Факел" (далі - КП Царичанської районної ради "Факел") про стягнення 329991,61 грн., з яких 189271,57 грн. пені, 87248,49 грн. інфляційних втрат та 53471,54 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем укладеного між сторонами договору щодо оплати природного газу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2014 року (суддя Петренко Н.Е.) позов задоволено частково. Стягнуто з КП Царичанської районної ради "Факел" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення 94435,74 пені, 86791,40 грн. інфляційних втрат, 53471,53 грн. 3% річних та 4693,97 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року (колегія суддів у складі: Чимбар Л.В. - головуючий суддя, суддів Антоніка С.Г., Чохи Л.В.) рішення місцевого господарського суду від 15.10.2014 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2014 року в частині зменшення розміру пені на 94435,74 грн. скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким нараховану пеню задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.01.2013 року між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Укарїни" (продавець) та КП Царичанської районної ради "Факел" (покупець) був укладений договір №13/2391-БО-3 про закупівлю природного газу, відповідно до умов якого, продавець зобов"язується передати у власність покупцю імпортований природний газ, а покупець зобов"язується прийняти у власність та оплатити газ на умовах даного договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб"єктів господарювання.

Розділом 4 договору, сторони погодили порядок та умови проведення розрахунків за природний газ. Так, в п.4.1 договору передбачено, що оплата за газ, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця постави газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.7.3 договору, у разі невиконання покупцем умов п.4.1 договору, покупець зобов"язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором та передав відповідачу у січні - грудні 2013 року природний газ на загальну суму 4452820,31 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу та не заперечується сторонами.

Проте, відповідач оплатив вартість отриманого природного газу із порушенням строків, обумовлених пунктом 4.1 договору, чим порушив приписи ст.ст. 525, 526 ЦК та умови договору.

У зв'язку із несвоєчасною оплатою, позивач на підставі ст. 549 ЦК України та п.7.3 договору нарахував відповідачу 189271,57 грн. пені. Судами попередніх інстанцій частково задоволено вказані позовні вимоги і зменшено розмір пені на 50% до суми 94435,74 грн.

Також позивачем за порушення строків виконання грошового зобов"язання за договором, на підставі ст. 625 ЦК України, нараховано 87248,49 грн. інфляційних втрат та 53471,54 грн. - 3% річних, з яких судом присуджено до стягнення 86791,40 грн. інфляційних втрат та 53471,53 грн. - 3% річних.

Скаржник не оскаржує судові акти в частині правомірності чи неправомірності стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, а тому в цій частині вони не перевіряються судом касаційної інстанції.

Касаційна скарга стосується лише правомірності зменшення судом апеляційної інстанції розміру пені, згідно із ст.83 ГПК України. При цьому, скаржник вказує на те, що судом безпідставно використано такі свої права, оскільки невірно оцінені обставини щодо матеріального становища боржника, як виняткові.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчисляється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За переконанням колегії суддів, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основною причиною несвоєчасної оплати поставленого газу було те, що відповідач надає послуги з теплопостачання бюджетним установам району, які фінансуються з державного та місцевого бюджету (друга та третя групи споживачів), які несвоєчасно та не в повному об'ємі сплачували відповідачу за газ грошові кошти, у зв'язку із чим відповідач не міг вчасно розрахуватись з позивачем за отриманий природний газ в порядку і строки, передбаченими договором. Інших істотних джерел прибутку відповідач не має.