Постанова ВГСУ від 11.02.2014 року у справі №917/1900/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року Справа № 917/1900/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДемидової А.М. Воліка І.М. Кролевець О.А. (доповідач у справі)розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра-Україна"на рішення господарського суду Полтавської області від 22.10.2013 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 р. у справі № 917/1900/13 господарського суду Полтавської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна"доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра-Україна"простягнення 6 138,33 грн.за участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Країна" (надалі - ПАТ "СК "Країна") звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра-Україна" (надалі - ПрАТ "СК "Саламандра-Україна") про стягнення в порядку регресу 6 138,33 грн. компенсації здійснених страхових виплат. Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст. ст. 993, 1187, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.10.2013 р. (суддя Плотницька Н.Б.) позов задоволено повністю, стягнуто з ПрАТ "СК "Саламандра-Україна" на користь ПАТ "СК "Країна" 6 138,33 грн. страхового відшкодування та 1 720,50 грн. судового збору.

Позиція суду першої інстанції мотивована доведеністю позовних вимог та обґрунтованістю застосування до спірних правовідносин норм ст. ст. 993, 1187, 1188, 1191 ЦК України, ст. ст. 9, 27 Закону України "Про страхування" та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 р. (судді Істоміна О.А., Барбашова С.В., Білецька А.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПрАТ "СК "Саламандра-Україна" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 22.10.2013 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 р. як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією не скористались.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2013 р. по вул. Б. Хмельницького в м. Смілі Черкаської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Рено" (державний реєстраційний номер СА 5709 ВН), що перебував під керуванням гр. Мелешка А.С. та автомобіля марки "ВАЗ" (державний реєстраційний номер СА 0821 ВН), що перебував під керуванням гр. Іващенка В.М. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль "ВАЗ" (державний реєстраційний номер СА 0821 ВН) отримав пошкодження.

Поряд з цим господарськими судами з'ясовано, що автомобіль марки "ВАЗ" (державний реєстраційний номер СА 0821 ВН) було застраховано згідно з Договором добровільного страхування наземного транспорту № 16/0060/2.1.5.1 від 22.06.2012 р. (надалі - "Договір страхування"), укладеного між ПАТ "СК "Країна" (страховик) та Іващенком В.М. (страхувальник), за умовами якого страховик зобов'язався відшкодувати збитки, що може зазнати страхувальник у результаті пошкодження, знищення або втрати застрахованого транспортного засобу.

Статті 979 ЦК України та 16 Закону України "Про страхування" визначають, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

З огляду на дані норми чинного законодавства, умови Договору страхування, повідомлення про настання страхового випадку від 02.01.2013 р., ремонтну калькуляцію № СА0821ВН від 17.01.2013 р., заяву про виплату страхового відшкодування від 14.02.2013 р. та на підставі страхового акту № 16/26391/2.1.5.1. від 08.04.2013 р. ПАТ "СК "Країна" за платіжним дорученням № 737 від 15.04.2013 р. здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 6 648,33 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Згідно зі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26.03.2013 р. визнано гр. Мелешка А.С., під керуванням якого перебував автомобіль "Рено" (державний реєстраційний номер СА 5709 ВН).

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що цивільно-правова відповідальність гр. Мелешка А.С., що настає внаслідок заподіяння шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди за участі автомобіля "Рено" (державний реєстраційний номер СА 5709 ВН), застрахована у ПрАТ "СК "Саламандра-Україна" згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс № АВ/9135335). Франшиза, згідно з Полісом № АВ/9135335, становить 510,00 грн.

З огляду на вищенаведене, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідальною особою за завдані власнику автомобіля "ВАЗ" (державний реєстраційний номер СА 0821 ВН) збитки в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме ПрАТ "СК "Саламандра-Україна".

Також колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, саме у розмірі виплаченого страхового відшкодування з огляду на наступне.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" унормовано, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

При цьому, п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено обов'язок страховика при настанні страхового випадку відшкодувати у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Колегія суддів зазначає, що вказаними нормами врегульовано правовідносини, пов'язані у тому числі із визначенням розміру збитків у правовідносинах у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Натомість, як було встановлено судами, правовідносини позивача - ПАТ "СК "Країна", і страхувальника - Іващенка В.М., виникли на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту, отже є добровільним страхуванням. Вказані правовідносини не регулюються нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".