ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2014 року Справа № 904/6348/13 Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Дніпробудкомплект", м.Дніпропетровськ
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.12.2013
зі справи № 904/6348/13
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вініл", м.Дніпропетровськ (далі - Товариство)
до товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Дніпробудкомплект", м.Дніпропетровськ
про розірвання договору та стягнення вартості неякісного товару у розмірі 47 000,00 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - Ластіній Ю.С.;
відповідача - не з'явився.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2013 року позивач звернувся з позовом, згідно з яким просив розірвати договір від 21.12.2011 № 251 та стягнути вартість неякісного товару у розмірі 47000,00грн., який був йому поставлений відповідачем.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2013 у справі № 904/6348/13 (суддя Красота О.І.), яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 (колегія суддів у складі: суддя Білецька Л.М. - головуючий, судді Верхогляд Т.А. і Виноградник О.М.), позов задоволено. Розірвано договір від 21.12.2011 № 251, укладений сторонами зі справи, та стягнуто з відповідача 47 000,00грн.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції від 15.10.2013 та постанову апеляційного суду від 03.12.2013 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скарга мотивована тим, що рішення судів прийняті з порушенням норм матеріального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.
Як встановлено судами, 21.12.2011 позивачем та відповідачем був укладений договір № 251 (далі-Договір), згідно з умовами якого сторони домовились про поставку продукції власного виробництва та надання послуг бетононасосу, а також про порядок поставки та строки оплати товару.
Згідно п.п. 4.1, 4.2, 6.1, 6.3 Договору продукція поставляється позивачу по узгодженій обома сторонами заявці на поставку, яка передається Товариством відповідачу за день, що передує поставці продукції. В заявці позивач вказує марку бетону та розчину, що поставляються, кількість, день та час, на які поставка повинна бути виконана. Оплата здійснюється Товариством на підставі рахунків, наданих відповідачем, на умовах 100% передоплати. Ціна фіксується в момент оплати. Форма оплати: безготівкова, шляхом перерахування грошових коштів на р/р відповідача, або в іншій формі, що не суперечить законодавству України.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.3 Договору якість продукції, яка поставляється відповідачем, повинна відповідати вимогам ДСТУ на даний вид продукції та підтверджуватись сертифікатом (паспортом) якості на кожну партію поставки. Позивач має право проводити за допомогою незалежної організації випробування поставленої продукції, з метою підтвердження її якості та відповідності вимогам ДСТУ. Товариство здійснює вхідний контроль якості продукції за власний рахунок. Претензії по якості можуть бути заявлені протягом 35 (тридцяти п'яти) календарних днів з моменту поставки продукції. По спливу цього строку претензії розгляду не підлягають.
Пунктом 8.1 Договору передбачено, що він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків Договір діє до остаточних розрахунків, про що складається акт звірки взаєморозрахунків.
Судами також встановлено, що 21.05.2013 позивач замовив відповідачу бетон В25П4 W6 фібра (М350) у кількості 50мі на загальну вартість 47 000 грн. без ПДВ, який був ним оплачений згідно з платіжним дорученням від 22.05.2013 №3321, та в цей же день відповідач здійснив поставку готової бетонної суміші у кількості 48мі на загальну суму 45 120 грн. без ПДВ, передавши його позивачу разом з документами про якість, відповідно до яких марка бетону становила В25П4 (М300).
У цьому зв'язку 23.05.2013 позивачем за участю відповідача був складений рекламаційний акт № 3-2012 про невідповідність якості поставленої продукції за міцністю та про наявність у масі поставленого бетону сторонніх включень, а саме: деревної тріски, металевих предметів та жирної глини.
28.05.2013 позивач направив відповідачу претензію від 24.05.2013 № 749, в якій просив останнього у строк до 31.05.2013 здійснити заміну неякісного бетону на якісний, а також сплатити штраф у розмірі 10 % вартості неякісної продукції, що складає 4512,00грн. Однак, листом від 29.05.2013 № 29-05/13-01 відповідач залишив претензію без задоволення.
Відповідно до протоколів від 26.06.2013 № 22/13, від 10.07.2013 № 26/13 випробувань важкого бетону, що був переданий Товариством на лабораторне дослідження, була встановлена невідповідність поставленого бетону за міцністю, яка в більшості випадків досліджених проб була значно меншою від проектної.
Сукупності встановлених у справі обставин суди попередніх інстанцій дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст.526,530,610,651,662,663, 693,712 ЦК України, дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
При цьому, врахувавши специфіку поставленого позивачу товару, а саме готової для укладки бетонної суміші, а також взявши до відома ті обставини справи, з яких вбачалось, що про неякісність товару позивачем було заявлено у тому порядку, який сторони обумовили у договорі, апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування при вирішенні спору вимог пункту 1 частини другої статті 678 ЦК України.
Сервисы для юристов