Постанова ВГСУ від 10.12.2014 року у справі №920/1072/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 920/1072/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. Жукової Л.В. Вовка І.В.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"на рішення та постановугосподарського суду Сумської області від 07.08.14 Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014у справі№ 920/1072/14за позовомПублічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"простягнення 289 917,22 грн.за участю представників сторін:

від позивача: Івахненко І.В. - за довіреністю;;

від відповідача: Сіденко Л.В.- за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року ПАТ "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" про стягнення 123 852,69 грн - 3 % річних, 166 064,53 грн. - інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.08.2014, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 у справі №920/1072/14 позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 та рішення господарського суду Сумської області від 07.08.14 в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 35 607,83 грн. та 3 % річних у розмірі 7 339,50 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Сумської області у справі №5021/580/12 від 18.06.2012 року позов ПАТ "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" задоволено, стягнуто з відповідача заборгованість за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором №2011/С/363-р від 29.06.2011 про надання послуг по транспортуванню природного газу з ресурсів НАК "Нафтогаз України" за 2011 на користь позивача 2187045,60 грн. боргу, 157472,70 грн. пені, 18267,78 грн. інфляційних втрат, 32151,96 грн. - 3% річних, 47905,96 грн. судового збору.

На виконання вищевказаного рішення 03.07.2012 господарським судом Сумської області був виданий відповідний наказ.

Однак, відповідачем в повному обсязі не виконано покладені на нього грошові зобов'язання, стягнуті з нього рішенням господарського суду у справі №5021/580/12 від 18.06.2014 року, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми заборгованості.

Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст. ст. 202-205 ГК України, ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення та стягнення з відповідача на користь позивача 123 852,69 грн - 3 % річних та 166 064,53 грн.- інфляційних втрат.

Крім того, колегія суддів вважає, що господарські суди вірно врахували викладений в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р та Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 порядок розрахунку інфляційних втрат, дослідивши правильність проведеного позивачем розрахунку сум інфляційних втрат та трьох відсотків за встановлені періоди.

Разом з тим, згідно імперативних вимог ст.ст.1115,1117 Господарського процесуального кодексу України у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Що стосується доводів касаційної скарги про те, що судами не було надано оцінку доводам відповідача, то вони є безпідставними, оскільки господарські суди на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх зібраних у справі доказів та їх належної правової оцінки прийшли до правильного висновку про задоволення та стягнення з відповідача на користь позивача 123 852,69 грн - 3 % річних та 166 064,53 грн.- інфляційних втрат.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій вірно застосовані норми матеріального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 та рішення господарського суду Сумської області від 07.08.2014, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -