Постанова ВГСУ від 10.12.2014 року у справі №908/2294/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 908/2294/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій областіна постанову відХарківського апеляційного господарського суду 14.10.2014у справі Господарського суду№ 908/2294/14 Запорізької областіза позовомКонцерну "Міські теплові мережі"до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій областітретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справпростягнення збитківу судовому засіданні взяли участь представники:- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідача - третя особа Коваленко І.М.; повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

03.07.2014 Концерн "Міські теплові мережі" звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 39 511, 92 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.08.2014 у справі № 908/2294/14 (суддя Гандюкова Л.П.), у позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 у справі № 908/2294/14 (колегія суддів у складі: Істоміна О.А. - головуючий суддя, судді Барбашова С.В., Горбачова Л.П.), скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 14.08.2014 у справі № 908/2294/14, та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області на користь Концерну "Міські теплові мережі" збитки у розмірі 39 511, 95 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 у справі № 908/2294/14, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області визначених позивачами збитків у вигляді упущеної вигоди, що складається з заборгованості за теплову енергію за період листопад-грудень 2012 року.

Матеріально-правовими підставами позову Концерн "Міські теплові мережі" обрав приписи статей 11, 509, 526, 530, 610, 611, 629 ЦК України, статті 175 ГК України (поняття зобов'язання, необхідність належного виконання договірних зобов'язань та правові наслідки за їх порушення); статті 623 ЦК України, статей 224, 225 ГК України (відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання).

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 4 ст. 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 3)вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 51/250.

Суд першої інстанції, на відміну від апеляційного господарського суду, на підставі повного і всебічного дослідження фактичних обставин справи та перевірки їх наявними доказами, з дотриманням названих норм матеріального і процесуального права, беручи до уваги правовий зміст заявлених Концерном "Міські теплові мережі" позовних вимог, встановивши, що у сторін був відсутній обов'язковий договір купівлі-продажу теплової енергії у листопаді-грудні 2012 року; у позивача в цей період діяв договір № 501560, укладений із Запорізьким юридичним інститутом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, угода про його розірвання була укладена лише 28.12.2012 із зазначенням про розірвання договору з 31.10.2012; теплова енергія за період листопад-грудень 2012 року була отримана за договором № 501560; беручи до уваги те, що позивачем не доведено, яке саме зобов'язання порушив відповідач; з огляду на те, що позивачем не доведено наявність причинного зв'язку між противоправною поведінкою відповідача і збитками, розмір заявленої до стягнення суми збитків; дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення даного позову.

Водночас, суд апеляційної інстанції приймаючи постанову у справі та дійшовши висновку про задоволення позову, не навів доводів, за якими не погодився з висновками суду першої інстанції, тобто не спростував їх, а відтак припустився порушення та неправильного застосування норм процесуального права (приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності).