Постанова ВГСУ від 10.03.2015 року у справі №914/1492/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 року Справа № 914/1492/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПлюшка І.А.,суддів :Самусенко С.С., Татькова В.І. (доповідача),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівське обласне управління АТ "Ощадбанк"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 24.12.2014 р.та на рішеннягосподарського суду Львівської області від 15.09.2014р.у справі№ 914/1492/14 господарського суду Львівської областіза позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівське обласне управління АТ "Ощадбанк" (надалі - філія АТ "Ощадбанк")доДержавного підприємства "Великолюбінський державний спиртзавод" (надалі - Підприємство)простягнення заборгованості в сумі 53 582,04 грн.за участю представників: від позивача- Романова Н.В., дов. від 16.06.2014 р.від відповідача- не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року філія АТ "Ощадбанк" звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до Підприємства та просила суд стягнути з останнього 53 582,04 грн. заборгованості, з яких: 50 335,83 грн. залишок прострочених платежів по відсотках, 3 246,21 грн. - пеня.

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.09.2014 р. (головуючий суддя Кітаєва С.Б., судді: Мазовіта А.Б., Петрашко М.М.) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Підприємства на користь філії АТ "Ощадбанк" 50 335,83 грн. заборгованості по відсотках та 1 716,31 грн судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.12.2014 р. (головуючий суддя Хабіб М.І., судді: Зварич О.В., Орищин Г.В.) рішення господарського суду Львівської області від 15.09.2014 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, філія АТ "Ощадбанк" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення суми пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 27.05.2010 р. між ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі керуючого філією - Городоцьке відділення № 6324 ВАТ "Ощадбанк" (перетворене у територіальне відокремлене безбалансове відділення № 10013/039 філії - Львівського облуправління АТ "Ощадбанк") та Підприємством укладено договір кредитної лінії №2062-7 (надалі - Договір), відповідно до умов якого банк зобов'язався надати кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими траншами, а позичальник зобов'язався отримати кредит та повернути його у встановлені договором строки, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі.

Згідно з п.п. 2.2., 2.3. Договору сума максимального ліміту кредитування становить 300 000 грн., остаточний термін повернення - не пізніше 27.05.2011 р.

Відповідно до п. 2.7.1. Договору проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 25 процентів річних.

Пунктом 2.7.2. Договору встановлено, що проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим договором.

Нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення позичальником кредиту (або його частини) проценти (з урахуванням положень п. 2.7.4 цього Договору) повинні бути сплачені позичальником не пізніше 10-го календарного дня місяця, наступного за звітним, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту (п. 2.7.3 Договору).

У відповідності з п. 2.7.4. Договору банк вправі встановити процентну ставку в розмірі 30 % річних у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених пунктами 5.3.5 та 5.3.6 Договору.

У п. 7.1.1 Договору сторони погодили, що за порушення взятих на себе зобов'язань з повернення суми кредиту, комісійних винагород та своєчасної сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожний день прострочення.

З матеріалів справи вбачається також, що 01.11.2013 р. сторони уклали Додатковий договір до Договору, за умовами якого сторони домовились про припинення з 01.11.2013 р. нарахування процентів за користування кредитом на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом, та нарахування комісійної винагороди, яка зазначена у п. 2.7.2 Договору.

Водночас, як вказано судами, Підприємством не сплачено проценти за користування кредитом за період з березня по жовтень 2013 року в сумі 50 335,83 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.