Постанова ВГСУ від 10.02.2016 року у справі №917/1626/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року Справа № 917/1626/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолякова Б.М., суддівКоваленка В.М., Короткевича О.Є. (доповідач у справі),розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Явір-2000"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 рокуу справі Господарського суду№ 917/1626/15 Полтавської областіза позовом до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного підприємства "Явір-2000" Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"простягнення заборгованості в розмірі 83 520, 00 грн.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 29 вересня 2015 року у справі № 917/1626/15 (суддя Киричук О.А.) позов задоволено, вирішено стягнути з ФОП ОСОБА_4, м. Кременчук, Полтавська область на користь Приватного підприємства "Явір-2000" 83 520,00 грн. боргу та 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2015 року (судді: Барбашова С.В.- головуючий, Білецька А.М., Гребенюк Н.В.) рішення Господарського суду Полтавської області від 29 вересня 2015 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2015 року у справі № 917/1626/15, позивач Приватне підприємство "Явір-2000" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення Господарського суду Полтавської області від 29 вересня 2015 року.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 12, 20 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3-1, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимога про стягнення з фізичної особи підприємця ОСОБА_4 заборгованості на підставі договору про надання послуг з фізичної охорони від 30 листопада 2012 року на користь Приватного підприємства "Явір-2000" повинна бути пред'явлена та розглянута в справі про банкрутство відповідача.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками апеляційного суду та вважає їх передчасними з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30 листопада 2012 року Приватне підприємство "Явір-2000" (Охорона) уклало тристоронній договір про надання послуг з фізичної охорони № 347/Кр з фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 в особі арбітражного керуючого Болтіка Сергія Михайловича (Замовник) та Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (Платник).

За правилами ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута.

Судом першої інстанції досліджено, що факт призначення арбітражного керуючого Болтіка С.М. ліквідатором фізичної особи підприємця ОСОБА_4 підтверджується ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.12.2011 року в межах справи про банкрутство ФОП ОСОБА_4

В зв'язку з цим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду щодо правомірності укладення договору про надання послуг з охорони від імені відповідача ліквідатором та в межах своїх повноважень.

Договір про надання послуг з фізичної охорони № 347/Кр від 30.11.12р. за своїм змістом є договором про надання послуг.

За умовами ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п. 2.1. договору "Замовник" замовляє, а "Охорона" надає послуги з охорони, а саме: приймає під фізичну охорону "Майно Замовника" на підставах, визначених чинним законодавством України, та згідно з умовами цього договору.

Пунктом 2.3. договору визначено, що прийняття під охорону "Майна Замовника" здійснюється за "Переліком прийнятого під охорону майна" (додаток № 1 до цього договору), який підписується уповноваженими представниками усіх сторін.

На виконання умов договору, замовник передав, а охорона прийняла під охорону будівлі та споруди виробничо-торгівельного і складського комплексу, торгово-офісну будівлю, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно п. 3.2. оплата за цим договором здійснюється "Платником" щомісячно до 25 числа місяця, в якому надаються послуги, шляхом перерахування "Платником" грошових коштів на рахунок "Охорони", згідно з наданим "Охороною" рахунку та "Акту здачі-приймання робіт (надання послуг)".

Разом з тим, судами встановлено, що 01 квітня 2013 року сторони договору уклали додаткову угоду № 1, відповідно до якої зобов'язання здійснювати оплату за договором було покладено на відповідача з моменту укладення договору. Зазначене спростовує висновок суду апеляційної інстанції щодо покладення обов'язку по оплаті до 01 квітня 2013 року на кредитора Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль".

Водночас, судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів, позивач належним чином виконав зобов'язання за договором про надання послуг з фізичної охорони № 347/Кр від 30.11.12р. щодо надання відповідачеві послуг охорони. Факт надання послуг за період з грудня 2012р. по серпень 2013р. підтверджується актами № 74433 від 31.12.12р. на суму 14 040,00 грн. - за надані послуги охорони в грудні 2012 року; № 12758 від 31.01.13р. на суму 11 160,00 грн. - за надані послуги охорони в січні 2013 року; акт № 12760 від 28.02.13р. на суму 10 080,00 грн. - за надані послуги охорони в лютому 2013 року; № 19808 від 31.03.13р. на суму 11 160,00 грн. - за надані послуги охорони в березні 2013 року; № 33461 від 30.04.13р. на суму 720,00 грн. - за надані послуги охорони в квітні 2013 року; № 32798 від 31.05.13р. на суму 11 160,00 грн. - за надані послуги охорони в травні 2013 року; № 40031 від 30.06.13р. на суму 10 800,00 грн. - за надані послуги охорони в червні 2013 року; № 13452 від 31.07.13р. на суму 11 160,00 грн. - за надані послуги охорони в липні 2013 року; № 21870 від 10.08.13р. на суму 3 240,00 грн. - за надані послуги охорони в серпні 2013 року.

Таким чином, враховуючи припинення провадження у справі про банкрутство фізичної особи підприємця ОСОБА_4 шляхом затвердження мирової угоди, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання послуг з фізичної охорони.

Відповідно до частини 2 статті 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.